Історія про те, як мама зустрічала сина

— Ні, — відповів він чесно. — Це не важко. Це правильно. Вона ж мати. Народила, виростила, ночей не спала. Я перед нею у вічному боргу. Тільки тепер цей борг — не сліпий послух, а турбота.

Аліна нічого не сказала. Лише кивнула й поклала голову йому на плече.

Вранці, перед від’їздом, Денис непомітно поклав на стіл конверт. Не на ремонт — просто так, від щирого серця. Усередині лежала записка:

«Мамо, дякую за життя. Ми ще приїдемо. Тримайся».

Він знав, що вона прочитає і, найімовірніше, сплакне наодинці. А потім сховає записку до шкатулки, де зберігала його дитячі кучері й першу відмінну оцінку зі школи.

І це була чиста правда.