Колишній вирішив залишитися в моїй квартирі після розставання, не розуміючи, що його плани вже руйнуються

— Я вас усіх зараз вижену! — зірвалася Галина Степанівна. — Старі безсоромники! Влаштували балаган! Я скаргу напишу, санітарну службу викличу, куди треба звернуся! У мене син слабкий, йому спокій потрібен, а ви тут рибою смердите!

Лукашевич, не кваплячись, постукав риб’ячим хвостом по газеті й уважно оглянув Назара. У його погляді було стільки спокійної оцінки, що той мимоволі втягнув живіт.

— Слабкий, кажете? — задумливо мовив він. — Це часто від малорухливого життя. Дайте йому лопату, нехай двір почистить або мішки потягає. Дивись, і зміцніє. А то стоїть, як желе в штанях.

Кругловидий чоловік грюкнув кісточкою доміно об фанерну дошку, яку невідомо коли встиг дістати з-під ящика. Дем’янич вдоволено хмикнув.

— Мухлюєш, Романюку, я ж бачу, — сказав він і легенько клацнув того по лисині.

— Це не мухлювання, це стратегія! — обурився Романюк, але очі в нього сміялися.

Тарасич не припиняв грати. Доміно стукало по столу, банка шипіла, риба займала дедалі більше простору, і її запах упевнено вбирався в повітря, фіранки й саму ідею незаконного комфорту.

— Оксаночко, а глибокі миски є? — спитав Лукашевич, уже приглядаючись до нової рибини. — Ця на газетку погано лягає, кісток багато.

— Зараз, — озвалася Оксана зі зразковою люб’язністю.

Вона дістала із шафи пластикові миски й поставила їх перед гостями. Галину Степанівну від цього жесту ледь не перекосило: господиня квартири не лише не зупиняла навалу, а й обслуговувала її як почесний прийом.

— Чайник поставити? — спитала Оксана.

— Став, — одразу озвався Тарасич, не відриваючись від баяна. — А Назар нехай пританцьовує, йому для травлення корисно. Рух — він від багатьох бід.

Чоловіки дружно зареготали. Назар стояв у дверях кухні, блідий і злий, а поруч із ним Галина Степанівна вперше за вечір мала вигляд не переможниці, а людини, яка прикидає відстань до виходу… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇