Лікар запізнився на власне весілля, рятуючи дитину, і біля ресторану дізнався, що його вже замінили

Після виписки Дорошенко влаштував обід. Заявив, що привід простий: усі живі, ходять своїми ногами, і ніхто нікому нічого не винен, окрім гарного настрою. Тимофій першим вислизнув на ґанок, поспішив до Артема так швидко, як дозволяли обережні рухи, майже врізався йому в ноги й задер голову.

— Лікар прийшов! А ви мені живіт знову будете мацати?

— Сьогодні ні. Сьогодні я гість.

— А якщо я знову звідкись упаду?

— Постарайся не падати. Гравітація сувора, вона помилок не прощає.

— Я спробую, але обіцяти не буду, — серйозно сказав Тимофій. — Дід каже: обіцяти можна тільки те, що точно зробиш. А я падаю часто. У мене це майже талант.

— Дід у тебе мудрий. Домовмося: ти всіма силами не падаєш, а я всіма силами їм обід.

— По руках!

Хлопчик схопив його за долоню й потяг у дім.

— Мамо! Лікар буде їсти. Я дозволив.

За столом Корній Якович сам розкладав прибори, відправивши помічницю відпочивати. Мирон Степанович сидів навпроти й розглядав господаря з прискіпливістю майстра, який оцінює чужу роботу не по словах, а по швах. Двоє літніх, міцних чоловіків швидко знайшли спільну мову — не в розмовах, а в паузах, де не треба вдавати.

Дорошенко скупо розповів, як починав простим робітником біля верстата, як виростив справу і як безглуздо втратив зятя на власному виробництві. Мирон Степанович слухав без співчутливих гримас, тільки кивнув.

— Знаю, що таке тягти сім’ю самому. Шкода, до дітей інструкцію не видають.

— І не видадуть, — усміхнувся Корній Якович. — Там кожен екземпляр із окремими налаштуваннями.

Тимофій, що сидів між двома дідами, відірвався від картоплі.

— Діду, а лікар тепер буде до нас ходити?

— Це лікар сам вирішить. У нього робота серйозна.

— А якщо я дуже попрошу й дам йому свою машинку?

Дорослі промовчали. Тимофій, мабуть, сприйняв мовчання за перемогу й повернувся до котлети.

Після чаю Лідія повела сина у двір дивитися нові гойдалки. На порозі вона затрималася на мить — рівно настільки, щоб Артем устиг упіймати її погляд, і надто мало, щоб він міг упевнено назвати цей погляд обіцянкою…