Він переховувався в підвалі будинку солдата, аж поки одного разу не виявив за шафою таємну кімнату

— До мого повернення не піднімайся. Навіть якщо почуєш машину. Я спершу постукаю тричі.

— А якщо водій подзвонить?

— Він подзвонить мені.

Перед відходом вона подивилася на вимкнений телефон Максима.

— Зарядка у верхній шухляді. Якщо все зірветься, дзвони юристові, а не батькові.

Ця фраза прозвучала як прощання. Максим почув, як нагорі зачинилися двері, потім автомобіль виїхав із двору. За кілька хвилин будинок поринув у цілковиту тишу.

Ніч настала непомітно. Стрілки старого годинника перевалили за одинадцяту; до півночі лишалося менше години. Максим сидів у куртці біля стола й чекав умовного стуку. Водій мав уже їхати до околиці.

Спершу з-за шафи потягло холодом. Потім почувся ледь помітний металевий клац, ніби труба остигала після денного тепла. Максим згадав заборону Марини чіпати апаратуру й усе ж підійшов ближче.

Він ухопився за бічну стінку шафи й потягнув. Ролики рушили майже беззвучно. За меблями відкрилася вузька металева поверхня, вмурована в цеглу, а біля підлоги показалася скоба. Це були двері, про існування яких Марина або не знала, або збрехала.

На дверях висів старий навісний замок. Максим посвятив по краях і відчув протяг зі щілини. Підвал прилягав до низької господарської прибудови з окремим виходом у двір. Якщо двері вели туди, він міг піти сам і не залежати ні від Марини, ні від водія…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇