Максим повернувся, щоб здивувати батьків, але знайшов їх на снігу біля своєї вілли — і це було пов’язано з його успіхом

Максим заплющив очі, відчуваючи суміш гніву й чогось, що могло бути співчуттям.

— Де ти хочеш зустрітися?

— У кафе в парку, о 2 годині дня, але приходьте самі. Максиме Владиславовичу, якщо Світлана дізнається, що я з вами розмовляю… — Її голос зірвався. — Я не знаю, на що вона здатна.

Розмова закінчилася. Максим подивився на батьків та Олега, шукаючи на їхніх обличчях хоч якоїсь підказки.

— Що робити?

— Іди, синочку, — сказав Геннадій. — Але візьми із собою Олега, нехай залишиться поруч і наглядає. А якщо щось буде не так, негайно йди звідти.

Години до 2 години дня тягнулися вічністю. Максим намагався відволіктися, переглядаючи чергові документи, але думки весь час крутилися в голові. А раптом це пастка? А раптом Світлана використовує Оксану, щоб улаштувати йому чергову засідку?

Та була ймовірність, що Оксана й справді мала інформацію, здатну йому допомогти, інформацію, яка могла захистити його батьків і врятувати те, що залишилося від його компанії.

Рівно о 2 годині Максим увійшов до кафе в парку. Це був маленький заклад далеко від центру міста. Таке місце, куди люди з його колишнього кола спілкування ніколи не ступили б ногою. Оксана сиділа за столиком у глибині, у темних окулярах, хоча перебувала в приміщенні. Вона мала вигляд так, наче за тиждень постаріла на 10 років.

— Максиме Владиславовичу, — сказала вона, коли він сів. — Дякую, що прийшли.

— У тебе 5 хвилин, — холодно відповів Максим. — І краще б те, що ти хочеш сказати, було правдою.

Оксана зняла окуляри. Її очі були червоні й опухлі від плачу.

— Операція «Метелик» — це не просто фінансове шахрайство. Це значно гірше. Світлана використовує вашу компанію як прикриття для відмивання грошей міжнародних злочинних організацій. Підписи, які ви поставили на тих документах, роблять вас юридичним співучасником у всьому.

Максим відчув, ніби світ зупинився.

— Це неможливо. Я перевіряв… — Він запнувся, усвідомивши правду. — Ні, я нічого не перевіряв. Я сліпо їй довіряв.

— Є ще дещо. — Оксана дістала флешку із сумочки. — Тут усі докази: електронні листи, перекази, записані розмови, усе, що вам потрібно, аби довести, що вас обманули. Але є ще дещо. Дещо про вашого батька.

Серце Максима завмерло.

— Що з моїм батьком?

Оксана ковтнула. Її руки тремтіли.

— Світлана вивчала його медичну історію місяць тому. Від самого початку вона знала, що Геннадій Сергійович хворий, і скористалася цим. Вона все спланувала так, щоб ви дізналися правду в найгіршу мить, коли ваш батько буде настільки слабкий… — Її голос зірвався. — Коли вже буде запізно зробити щось більше, ніж просто почуватися винним.

Максим різко схопився, перекинувши стілець. Гнів, який він відчував, був наче розплавлений вогонь у його жилах.

— Це ще не все, — перебила Оксана. — Вашому батькові потрібне дороге, дуже дороге експериментальне лікування. А Світлана подбала про те, щоб заморозити всі ваші основні рахунки. Без угоди з Кравченком у вас немає ліквідних коштів, щоб за це заплатити.

— Звідки ти все це знаєш?

— Бо саме я вела ваш фінансовий календар, Максиме Владиславовичу. Я бачила все, чула все й мовчала, бо мені за це платили. — Сльози вільно текли її обличчям. — Але я більше не можу з цим жити. Мою сестру врятували завдяки грошам, які мені дали. Як я можу радіти її життю, знаючи, що допомогла зруйнувати ваше?

Максим тремтячими руками взяв флешку. На цьому маленькому пристрої була вся правда. Уся задокументована зрада, усе, що йому було потрібно, аби зупинити Світлану. Але була й найболючіша правда: він утратив дорогоцінні роки з батьком, женучись за успіхом, збудованим на брехні. А тепер, коли він нарешті розплющив очі, час спливав.

— Є ще дещо, що ти повинен знати, — тихо сказала Оксана. — Віктор Кравченко не коханець Світлани. Він її спільник. Справжній коханець — це хтось значно ближчий до вас. Хтось, кому ви цілковито довіряли.

— Хто?

Перш ніж Оксана встигла відповісти, двері кафе з гуркотом розчахнулися. Увійшли троє чоловіків. Їхні обличчя були частково приховані під кепками. Оксана зблідла…