Максим повернувся, щоб здивувати батьків, але знайшов їх на снігу біля своєї вілли — і це було пов’язано з його успіхом

— Тікайте! — скрикнула вона. — Це пастка. Вони стежили за мною.

Максим відреагував інстинктивно, схопив Оксану за руку, і вони побігли до заднього виходу. Олег з’явився нізвідки, загородивши одного з чоловіків своїм тілом. Усі троє вибігли в провулок, тікаючи, тим часом як позаду них лунали крики. Вони не зупинялися, доки не дісталися машини Олега, і рвонули з місця з вереском шин.

Максим озирнувся назад. Його серце билося, наче бойовий барабан. Чоловіки їх не переслідували, але послання було ясним. Світлана знала, що Оксана говорила, і не дозволить, щоб ця інформація потрапила туди, де могла б їй зашкодити.

Коли вони дісталися вілли, Геннадій і Лариса чекали на них у дверях. Їхні обличчя зблідли від тривоги. Максим міцно обійняв батьків, відчуваючи, як вони тремтять у його обіймах.

— Зі мною все гаразд, тату. Усе добре.

Та це було неправдою. Нічого не було добре. У нього були докази, щоб знищити Світлану, але він також знав, що вона не зупиниться. І, що було найстрашніше, він досі не знав, хто справжній зрадник, хто весь цей час був поруч із ним, усміхався й водночас встромляв йому ніж у спину.

Тієї ночі, коли всі спали, Максим сів біля ліжка батька. Геннадій важко дихав. Кожен вдих давався йому видимим зусиллям. Максим узяв його руку, відчуваючи, яка вона холодна й крихка.

— Тату, я все виправлю, обіцяю тобі. Я дістану це лікування. Я врятую тебе.

Геннадій повільно розплющив очі, усміхнувся тією втомленою, але сповненою любові усмішкою, яку може подарувати лише батько.

— Ти вже врятував мене, синочку. Коли впустив мене до свого дому, коли обрав любов замість грошей, ти вже дав мені все, що мені потрібно.

— Не кажи так, — плакав Максим. — Ще є час. Завжди є час.

Та в глибині душі Максим знав правду. Час був єдиним ворогом, якого він не міг перемогти, і цей ворог перемагав.

Наступні дні після падіння Світлани та Бориса були найнапруженішими в житті Максима. Засоби масової інформації безперестанку висвітлювали скандал. Корумпована бізнесвумен та її спільник, які зрадили чоловіка, що довірився не тим людям.

Та Максим ледь звертав увагу на новини. Увесь його світ звузився до кімнати на другому поверсі його вілли, де Геннадій щодня боровся за кожен вдих.

Після розблокування рахунків і повернення активів Максим найняв найкращих фахівців. Доктор Ткач, кардіолог зі світовим ім’ям, обстежив Геннадія й підтвердив те, чого всі боялися. Експериментальне лікування могло подарувати йому кілька місяців, можливо, рік, якщо пощастить. Але це були не ліки, а лише позичений час.

— Скільки це коштує? — без вагань запитав Максим.

— Максиме Владиславовичу, ідеться про суму з шістьма нулями й без жодних гарантій.

— Мене це не хвилює. Робіть усе необхідне.

Та коли доктор Ткач вийшов, Геннадій узяв сина за руку.

— Ні, сину мій.

Максим подивився на нього, не розуміючи.

— Що ти маєш на увазі, кажучи «ні»? Тату, це лікування може тебе врятувати, може дати мені час.

— Час, — м’яко поправив Геннадій. — Час у лікарні, підключеним до апаратів, щодня відчуваючи біль. Це не той час, якого я хочу, синочку.

— То чого ти хочеш? — Максим відчув, як сльози обпікають йому очі. — Хочеш, щоб я залишився тут і дивився, як ти помираєш, нічого не роблячи?

Геннадій усміхнувся тією усмішкою, яку Максим любив усе своє життя.

— Я хочу, щоб ти витратив ці гроші на щось краще. Я хочу провести останні дні тут, у цьому домі, зі своєю дружиною та моїм сином. Без болю, без апаратів, лише з любов’ю. Я хочу, щоб, коли я піду, ти знав: я був найбагатшою людиною у світі, бо мав усе, що справді має значення.

Лариса, яка слухала за дверима, увійшла в сльозах і обійняла чоловіка.

— Ах ти старий упертюху, завжди такий упертий.

— Тому ти в мене й закохалася, — пожартував Геннадій.

І на мить Максим побачив у своїх батьках молодих людей, які познайомилися десятки років тому, коли життя було важким, але любові вистачало.

Максим прийняв рішення батька, хоча це розривало йому душу. Він найняв медсестер, які спеціалізувалися на паліативній допомозі, щоб Геннадій не відчував болю. Він перетворив головну спальню на просторе світле приміщення з відчиненими вікнами, крізь які линули сонце й пташиний спів…