«Мамо, знайомся, це моя наречена…» Мати була шокована, коли подивилася на обличчя дівчини

— У Світлани. Вона попросила допомогти вибрати сукню.

— Ти бачилася зі Світланою?

Наталя відвела очі. Вона намагалася говорити впевнено, але звичної жвавості в голосі не було. Їй залишалося сподіватися, що Сергій цього не помітить.

— Їй знадобилася сукня, я й допомогла. Я ж добре знаю ці магазини.

Сергій більше не розпитував і повернувся до столу. Але напруження в його погляді залишилося. Наталя це бачила, хоч і вдавала, що зайнята іншим. Вона підійшла до шафи по посуд для вечері. Діставала тарілки, ставила їх на стіл, наливала воду. Руки виконували знайомі рухи, а думки й далі кружляли довкола зустрічі з детективом.

Страх, тривога, очікування — відокремити одне від одного не вдавалося. Найбільше мучило те, чого Наталя не могла контролювати. На кухні дзенькав посуд, але вона ніби не чула цих звуків. Звичні рухи рук і стукіт тарілок були десь назовні, а всередині все лишалося безладним і тривожним.

— Чому ти така мовчазна? — запитав Сергій. — Зазвичай стільки всього розповідаєш. Зовсім на тебе не схоже.

Він дивився уважно, з турботою, і від цього ухилятися було ще важче.

— Нічого не сталося. Я просто втомилася.

Сергій скривив губи, однак нічого не сказав. Підійшов, поклав долоню їй на плече й злегка стиснув його, ніби хотів заспокоїти. Це була знайома Наталі підтримка, звична турбота чоловіка. Його слова звучали м’яко.

— Якщо щось не так, я ж поруч. Ти це знаєш?

Наталя кивнула. Чоловікові не подобалося, коли вона замикається в собі, і його м’яке запитання лише виразніше показувало, як багато вона зараз приховує.

Двері їдальні відчинилися. Увійшов Максим із планшетом, поглинутий грою і не помітивши напруження між батьками.

— Мамо, я вечеряти не буду. Уже поїв.

За вечерею Наталя й Сергій майже не розмовляли. Він закінчив першим, підвівся й подивився на дружину вже з явним невдоволенням. Мовчання не переконало його в тому, що все добре.

— Ні, люба. Я ж бачу, з тобою щось відбувається.

Він, як і раніше, говорив спокійно, але Наталя відчула, що більше не витримує цих спроб достукатися до неї. Вона заплющила очі. Дихати стало важче, у грудях болісно затріпотіло. Здавалося, ще трохи — і все, що вона з таким зусиллям утримує всередині, вирветься назовні.

— Я хочу відпочити, — тихо сказала вона, підвівши на нього очі.

Сергій затримався ще на кілька секунд, потім мовчки вийшов. Наталя залишилася за столом, слухаючи його кроки, що віддалялися. Без запитань стало тихіше, але не легше. Ця тиша ніби зімкнулася довкола неї: можна було більше не відповідати чоловікові, зате нікуди було подітися від власних запитань. Ні на одне з них відповіді поки не було…