Марина вже вважала цей день остаточно зіпсованим, аж раптом біля станції до неї підбіг переляканий хлопчик

— Не хочу знову залишатися сам. — Назар глянув на Оксану, потім на Софію. — Я хочу бути з тіткою Оксаною і Сонею. — Він говорив тихо, але вперто, ніби заздалегідь готувався захищати своє рішення.

Софія радісно заплескала в долоні. — Тоді ти станеш моїм братом! — Вона відразу ж посунулася до Назара, вочевидь вважаючи питання вирішеним.

Остап довго дивився то на сина, то на жінку, яка прихистила Назара. У кімнаті запанувала напружена тиша. — Він устиг до вас прив’язатися й боїться знову залишитися сам. Може, ви поїдете з нами хоча б на кілька днів? Назар заспокоїться, а потім я привезу вас назад.

Оксана не відразу повірила почутому. Пропозиція була надто несподіваною, а ще зовсім недавно вона не знала, що чекає на них із донькою після повернення до старої хати. Софія підбігла до неї й з надією зазирнула в обличчя: — Мамочко, погоджуйся! Ми побудемо разом усього кілька днів.

Жінка подивилася на доньку, на Назара, який усе ще тримався поруч, потім зустрілася поглядом з Остапом. Після глибокого вдиху Оксана нарешті промовила: — Гаразд. Ми поїдемо на кілька днів. — Софія засяяла, а хлопчик помітно розслабився…