Мати була певна, що втратила сина, аж поки на похороні не сталося щось незбагненне

Єгор попросив інструмент. Працівники зам’ялися: папери, заборона, небезпека, відповідальність. Він подивився на них стомлено.

— Якщо тут і була якась небезпека, то вона зараз стоїть перед вами жива.

Один із чоловіків, який тримав труну за край, раптом насупився.

— А вона ж і справді легкувата. Для людського тіла надто легка.

Ці слова подіяли сильніше за будь-які пояснення. Хтось збігав до машини й приніс ломик. За кілька хвилин кришка піддалася.

Усередині лежав шматок дерева.

Натовп вибухнув шепотом. Люди перезиралися, ахали, відступали, знову підходили ближче. Хтось вимовив ім’я Вероніки. Хтось згадав, як швидко вона втекла. Хтось перелякано перехрестився. Обурення, страх і недовіра змішалися в одному мокрому, тривожному гулі.

Єгор посадив Марину на лавку біля сусідньої огорожі й сів поруч. Він обіймав її за плечі, а вона трималася за нього обома руками, ніби боялася, що варто послабити пальці — і він знову зникне.

Про втечу Вероніки йому вже сказали. Він лише втомлено похитав головою.

— Потім, — мовив він. — Тепер уже буде час у всьому розібратися.

Правоохоронці приїхали невдовзі. Натовп відтіснили, труну оглянули, з Єгором коротко поговорили й наказали пізніше з’явитися для офіційних свідчень. Так закінчився день, який Марина все життя згадувала як найстрашніший і водночас найнеймовірніший.

Удома, коли її нарешті перевдягли в сухе, напоїли гарячим чаєм і тремтіння в руках стало слабшим, Єгор почав розповідати.

Під час катастрофи він до останнього допомагав іншим членам команди перебратися в рятувальний човен. Шторм ревів так, що майже нічого не було чути. Вода била в обличчя, палубу заливало, судно кренилося. Єгор уже збирався сам стрибнути до врятованих, коли величезна хвиля вдарила збоку.

Його збило з ніг, закрутило, потягло вниз.

Потім була темрява.

Отямився він уночі на березі. Пісок липнув до обличчя, одяг був мокрий і важкий, тіло слухалося погано. Голова розколювалася так, ніби всередині дзвенів метал. Він не розумів, де перебуває, скільки минуло часу і як узагалі вибрався. Спробував підвестися, але земля попливла перед очима.

Десь попереду блимнуло світло.

— Допоможіть… — хотів крикнути він, але з горла вирвався лише слабкий хрип.

Світло наблизилося. Промінь ліхтаря вдарив просто в обличчя.

— Єгоре?