Медовий місяць перетворився для мене на випробування, коли один дзвінок відкрив небезпечну правду

— Роман приховав від мене, що одружений. П’ятнадцять років тому він узяв шлюб з іншою жінкою. Вона зникла. Немає розлучення, немає смерті, нічого. Пашо, я боюся. Я не розумію, хто він.

У слухавці запала тиша.

— Де ти зараз?

— На курорті. У готелі.

— Слухай мене уважно. Не показуй йому, що ти щось знаєш. Поводься як завжди. Я знайду приватного фахівця, хорошого, нехай перевірить його минуле і цю жінку. Тримайся. Якщо відчуєш небезпеку — дзвони мені відразу, хоч уночі, хоч удосвіта. Зрозуміла?

— Так.

— Я поруч, Марин. Завжди.

Вона відключилася й уперше за останню добу змогла видихнути. Павло допоможе. Він не відмахнеться. Не скаже, що вона себе накрутила. Він знайде людину, яка з’ясує правду.

Роман повернувся хвилин за десять із картою екскурсій і вдоволеною усмішкою.

— Дивися, скільки всього. Поїздка в гори, прогулянка морем, дегустація, старі садиби, оглядові майданчики. Що виберемо?

— Давай завтра вирішимо, — сказала Марина. — Сьогодні просто погуляємо біля води.

— Як скажеш, люба.

Він обійняв її й поцілував.

Марина дивилася на його обличчя й думала: скільки брехні може вміститися в одній усмішці?

Перші три дні вона прожила як акторка в чужій п’єсі. Роман був уважним, ніжним, романтичним — саме таким, яким вона його покохала. Вони гуляли набережною, вечеряли в ресторанах, каталися по воді, фотографувалися. Він знімав її на телефон, сміявся, тримав за руку, поправляв пасмо волосся біля скроні.

Збоку це був бездоганний медовий місяць.

Зсередини — ретельно зіграна вистава.

Марина усміхалася, відповідала на жарти, дозволяла себе обіймати. Але тривога з кожною годиною ставала важчою. Кожен жест Романа тепер здавався їй прорахованим. Кожна пропозиція — можливою частиною якогось плану. Коли він торкався її плеча, вона згадувала Віру, яка зникла п’ятнадцять років тому.

На четвертий ранок Роман іще спав. Марина вийшла на балкон і подзвонила Павлові.

— Я знайшов людину, — сказав він без зайвих слів. — Станіслав Морозов. Раніше працював у розшуку, тепер займається приватними розслідуваннями. Двадцять років досвіду. Зниклі люди, старі справи, сімейні історії з поганим душком. Я розповів йому головне. Він готовий узятися.

— Скільки?