Медовий місяць перетворився для мене на випробування, коли один дзвінок відкрив небезпечну правду

— За півтора року після зникнення Віри Нечаєвої він подав заяву, щоб підвал виключили з технічного плану. Формулювання: приміщення втратило призначення, проведено консервацію.

— Консервацію? — перепитала Марина.

— Саме так. Я з’їздив туди й поговорив із сусідами. Старожили пам’ятають Романа. І Віру теж. Молода жінка, тиха, працювала в невеликому магазині. У день її зникнення сусіди чули сильну сварку в будинку. Кричали обоє. Потім усе стихло.

Марина стиснула телефон так, що заболили пальці.

— Що було потім?

— Кілька днів Роман майже не виходив. Вікна були зачинені, штори засунуті. Потім сусіди помітили дивне: ночами він виносив мішки, якісь коробки. На подвір’я привозили пісок, щебінь, будівельні матеріали. Коли одна сусідка спитала, що відбувається, він сказав, що ремонтує підвал, бо стара стяжка розсипалася.

Марина заплющила очі.

— Боже…

— Є ще. Віра після того дня не перетинала кордон. Банківські рахунки завмерли. Остання операція — купівля продуктів за кілька годин до зникнення. Телефон вимкнувся тієї ж ночі й більше в мережі не з’являвся.

Марина сперлася на перила. Ноги стали ватяними.

— Ви думаєте, він її вбив?

Морозов не відповів одразу.

— Я думаю, ймовірність дуже висока. Можливо, тіло залишилося в підвалі. Він міг засипати приміщення піском і щебенем, залити зверху бетоном, потім оформити «консервацію», продати будинок і поїхати.

— Продав? Кому?

— Зараз будинок належить Олегу Тихонову. Він купив його помітно дешевше за ринкову ціну. Я вже говорив із ним. Він згоден пустити фахівців, якщо буде офіційний дозвіл слідства.

— Отже, треба йти в поліцію?

— Так. Але не з одними підозрами. Мені потрібно зібрати пакет матеріалів так, щоб перевірку не спустили на гальмах. Ще три-чотири дні. Коли ви повертаєтеся?

— За шість.

— Чудово. Одразу після повернення зустрінемося. Я передам вам усі документи, і ми разом підемо до слідчого відділу. Якщо в підвалі щось знайдуть, вашого чоловіка затримають.

Марина насилу вдихнула.

— А якщо не знайдуть?

— Тоді довести буде складніше. Але непрямих ознак уже багато: зникнення дружини, відсутність заяви про розшук, будівельні роботи після сварки, продаж будинку за заниженою ціною. Цього досить, щоб почати перевірку.

Вона подякувала йому й відключилася.

Ще довго Марина стояла на балконі, вдивляючись у чорну воду.

Роман убив свою першу дружину. Можливо, убив, закопав під власним будинком, залив бетоном, прожив із цим п’ятнадцять років, а потім вирішив одружитися знову. З нею. З жінкою з грошима.

Навіщо?

Відповідь лежала на поверхні, і від цього ставало ще страшніше.

Вона згадала довіреність, розмови про рахунки, його інтерес до її активів. Те, що здавалося турботою, було розрахунком.

Марина повернулася в номер. Роман спав, розкинувши руки. Його обличчя уві сні було спокійним, майже хлоп’ячим.

Вона лягла поруч, але не зімкнула очей.

Уранці Роман прокинувся в чудовому настрої.

— Красуне, сьогодні їдемо на дегустацію. Я вже все організував.

Марина кивнула й пішла в душ. Гаряча вода стікала по плечах, але не могла змити липкий страх.

Дегустація минула як у тумані. Роман куштував вина, обговорював смак і витримку з дівчиною-сомельє, усміхався, ставив запитання. Марина робила вигляд, що слухає. Насправді вона дивилася на його руки.

Цими руками він міг стискати чуже горло.

Цими руками міг тягати мішки з піском.

Цими руками він гладив її по волоссю.

— Тобі подобається?