Молода дружина благала лікарів відключити багатого чоловіка від апаратів, ридаючи гіркими сльозами. Але стара санітарка стиснула руку пацієнта й ЗБЛІДЛА від того, ЩО він нашкрябав їй на долоні…

Лікар кивнув. Утомлено.

Зінаїда Петрівна повернулася до палати. Віктор був сам. Вона зачинила двері щільніше. Підійшла. Взяла його руку.

Він почав одразу.

Н
Е
Д
А
Й
Т
Е
Ї
М
П
А
П
К
У

Вона записала. Потім спитала. Провела пальцем питально.

Він зрозумів.

А
Д
В
О
К
А
Т
М
І
Й
С
Т
А
Р
И
Й
К
У
З
Ь
М
І
Н

Вона записала прізвище. Кузьмін. Запам’ятала.

У коридорі почулися кроки. Марія поверталася. Підбори. Зінаїда Петрівна сховала блокнот. Поправила крапельницю. Руки рухалися звично.

Марія увійшла. Обличчя трохи червоніше, ніж зазвичай.

– Зінаїдо Петрівно, можна вас на хвилинку?

Вони вийшли в коридор. Двері зачинили.

Марія дістала із сумки конверт. Товстий.

– Це вам. За турботу. Віктор би цього хотів.

Зінаїда Петрівна подивилася на конверт. Не взяла.

– Не треба.

Марія всміхнулася. Поклала конверт назад.

– Як знаєте.

Вона повернулася до палати.

Зінаїда Петрівна стояла біля стіни. Лінолеум під ногами стертий. У кутку тріщина. Вона стиснула запальничку в кишені. Метал нагрівся.

Увечері, перед відходом, вона зайшла до палати ще раз. Віктор спав. Або не спав. Очі заплющені. Вона нахилилася. Його дихання було рівне. Апарат шипів.

Вона написала на його долоні:

«Завтра. Кузьмін. Я знайду».

Палець стиснув її руку. Двічі. Міцно.

Вона вийшла. У гардеробі вдягла пальто. Надворі вже темно. Сніг падав густіше. Запальничка лежала в кишені. Важка. Як якір.

Зінаїда Петрівна вийшла з дому, коли ще було темно. Ліхтар біля під’їзду блимав. Сніг рипів під черевиками. Вона йшла до зупинки, руки в кишенях. Запальничка лежала в лівій, поруч із блокнотом. Метал холодив крізь тканину. Автобус підійшов із запізненням. У салоні пахло мокрою вовною й бензином. Вона сіла біля вікна, притулилася чолом до шибки. Холод пробирав до кісток.

У лікарні вона переодяглася мовчки. Гардеробна порожня. Тільки лампа гуділа над головою. Халат був жорсткий після прання. Вона застебнула ґудзики до горла. У палаті Віктора Андрійовича горів нічник. Світло жовте, тьмяне. Апарат дихав рівно. Зінаїда Петрівна зачинила двері щільніше. Підійшла до ліжка.

Взяла його праву руку. Долоня була тепла. Вона провела пальцем по його шкірі. Один раз. Запитання…