Молодший брат привів додому нову жінку й одразу спробував змінити сімейні правила.

Рішення прийшло не одразу. Ніч Арина провела в маленькому цілодобовому кафе, де пахло міцним чаєм, мокрим одягом і втомою. Вона сиділа біля вікна, обхопивши долонями гарячу чашку, і дивилася, як по склу повзуть дощові доріжки.

Вона могла повернутися. Могла знову пояснювати, просити, доводити очевидне. Могла збирати свої речі по кутках, сперечатися за кожну полицю, відстоювати чашку, подушку, право на тишу.

І раптом зрозуміла: вона більше не хоче жити в постійній обороні.

Вона піде не тому, що її перемогли. А тому, що вона обирає спокій.

Вранці Арина написала Єгору, старому знайомому, який нещодавно повернувся й шукав житло. Єгор був людиною суворих звичок: акуратним до дрібниць, любителем розкладів, правил і підписаних коробок. У цьому він нагадував саму Арину, тільки був іще жорсткішим.

«Є кімната у великій квартирі, — написала вона. — Умова одна: порядок встановлюєш ти. Чіткий. Без поблажок».

Відповідь прийшла майже відразу:

«Серйозно? Тоді я згоден».

Увечері Арина повернулася по речі. Кирила вдома не було. Інга стояла в дверному прорізі, спостерігаючи, як вона складає одяг у дві сумки, пакує книжки в коробку, забирає чайник і стару настільну лампу.

— Ідеш? — запитала Інга. — Думаєш, від цього все налагодиться?

Арина застебнула сумку й підвела на неї очі.

— Налагодиться не все. Але в мене — так.

Інга всміхнулася:

— Проблеми так не розв’язують…