Молодший брат привів додому нову жінку й одразу спробував змінити сімейні правила.
— Ти і є проблема, — спокійно сказала Арина. — Але я більше не зобов’язана витрачати на тебе сили. Я хочу жити.
Вона вийшла, не озираючись. Уже на вулиці написала братові:
«Я здала свою кімнату. Живи, як вважаєш за потрібне. Я обрала себе».
Нове житло виявилося маленькою студією на тихій околиці. Майже порожньою: ліжко, стіл, один стілець, вузька кухня і вікно, що виходило на старий парк. Уранці там перегукувалися птахи, а гілки дерев майже торкалися скла.
Арина внесла сумки, поставила коробку з книжками біля стіни, відчинила вікно й глибоко вдихнула. Повітря було прохолодне, свіже. Ніхто не сперечався з кухні. Ніхто не чіпав її речей. Ніхто не вирішував за неї, що можна викинути.
Тиша стояла така глибока, що в Арини защипало в очах.
За тиждень у старій квартирі почалося нове життя — тільки вже не таке, на яке розраховували Кирило й Інга. Єгор в’їхав швидко й узявся за простір без довгих розмов. Він склав графік прибирання, поділив полиці в холодильнику, підписав контейнери, заборонив залишати взуття й сумки в коридорі, а брудний посуд — у раковині.
Кирило спробував обуритися.
Єгор вислухав і відповів рівно:
