На 18-річчі сина чоловіка свекруха вручила йому ключі від моєї квартири, не підозрюючи, яке запитання я поставлю наступним.

Павло задихнувся. Його обличчя пішло багряними плямами від обурення й ущемленого чоловічого его. Перед усіма родичами дружина щойно вказала йому його справжнє місце в харчовому ланцюгу.

— Та я з тобою розлучуся після такого, — виплюнув він, гордо задираючи підборіддя. — Я не стану терпіти таке ставлення до мого сина й до моєї матері. Моя родина — це святе.

Оксана кивнула, взяла свою маленьку сумочку зі стільця й поправила ремінець на плечі.

— Ну що ж, баба з воза — кобилі легше. Максиме, ще раз із днем народження. Не бери приклад із тата. Працюй головою. Ірино, бувай.

Вона розвернулася й пішла до виходу з ресторану, цокаючи підборами по кахляній підлозі. Надворі мрячив холодний приємний дощ.

Оксана сіла у свою машину, завела двигун і ввімкнула двірники. Попереду на неї чекали зміна замків у квартирі, де жила свекруха, пакування речей Павла у великі чорні пакети й життя, у якому більше не було чужих рулеток, картонних коробок і безхребетних інженерів.