На 18-річчі сина чоловіка свекруха вручила йому ключі від моєї квартири, не підозрюючи, яке запитання я поставлю наступним.

Геніальна бізнес-схема. Максим сидів червоний від сорому. Він просто хотів додому — грати в приставку, а не бути пішаком у розбірках дорослих тіток.

Павло нарешті отямився. Усвідомлення того, що його мати щойно прилюдно осоромилася, а його авторитет пробив підлогу й полетів до ядра землі, змусило його діяти.

Він схопився зі стільця, ледь не перекинувши на себе глек із компотом, і почав волати:

— Ти що витворяєш? Ти навіщо мою матір принижуєш перед усією родиною? Тобі шматка бетону для мого сина шкода? Жадібна, меркантильна баба. Та якби не ми, ти б той свій бур’ян на грядках садила до пенсії. Мама заради нас старалась, хотіла як краще.

Оксана навіть бровою не повела. Вона дочекалася, поки Павло набере в груди повітря для нової тиради, і жорстко урвала його, знизивши голос так, що кожне слово вбивалося в мозок цвяхом:

— Отже так, Пашо, твоя мати — злодійка чужого майна, а ти — боягузливий співучасник. Або ти просто зараз зі швидкістю звуку їдеш допомагати своїй мамі пакувати її манатки, і вона з’їжджає з моєї квартири, звільняючи житлоплощу. Або ти їдеш додому, збираєш свої речі й теж ідеш разом із мамою. Обирай. Час пішов…