На новосіллі мати зажадала переписати мій дім на брата, не згадавши, як колись сама виставила мене за двері

Увійшовши до просторої кімнати, Віра Степанівна мимоволі зупинилася. Великі вікна, висока стеля, масивні дерев’яні меблі й живий вогонь у каміні справили на неї враження. Вона повільно ходила між кріслами, торкалася різьблених спинок, вивчала картини й лише за хвилину визнала, що вийшло гарно.

Майже відразу слідом за похвалою пролунало запитання про ціну. Андрій сухо відповів, що все обійшлося недешево. Кирило грів долоні біля вогню, захоплювався каміном і допитувався, скільки в домі кімнат. Дізнавшись, що їх сім, не враховуючи кухні й господарських приміщень, він присвиснув і зауважив: для двох людей це забагато.

Андрій промовчав. За блиском у братових очах було видно, що той уже подумки приміряє чуже життя на себе. Кирило з дитинства сприймав будь-яку перевагу іншої людини як несправедливість, яку оточення зобов’язане усунути.

Віра Степанівна попросила показати решту кімнат. Під час екскурсії вона зазирала в усі кутки, відчиняла шафи й уважно оглядала сантехніку, ніби приймала майно перед купівлею. У головній спальні мати оцінила розмір ліжка й відразу спитала, коли чекати онуків.

Софія зніяковіла й відповіла, що поки вони хочуть пожити вдвох. Свекруха похитала головою: молоді надто безпечні, час минає, а їй уже хочеться няньчити дітей. Андрій слухав і дивувався її праву міркувати про майбутніх онуків після семи років цілковитої байдужості до власного сина.

На кухні Віра Степанівна затрималася найдовше. Вона вивчила плиту, великий холодильник, зазирнула всередину й поцікавилася призначенням кожної нової речі. Кирило відчиняв шафки, торкався техніки й попросив зварити йому каву, помітивши дорогу кавомашину.

Софія без зайвих слів приготувала напій. Кирило скуштував і схвально заявив, що вдома виходить краще, ніж у кафе. Мати тяжко зітхнула: старший син живе мов король — просторий дім, якісні меблі, сучасна техніка. Отже, йому надзвичайно пощастило.

Слово «пощастило» зачепило Андрія сильніше, ніж він очікував. Він нагадав, що сім років працював без відпочинку, заощаджував і будував власними руками. У цьому домі не було нічого, що дісталося випадково. Віра Степанівна поспішила пом’якшити фразу, заявивши, що хотіла лише похвалити.

Усі повернулися до вітальні. Софія подала пиріг і розлила чай. Деякий час за столом було чути лише дзенькіт чашок і потріскування полін. Мати похвалила випічку, поблажливо додавши, що вміння готувати — цінна риса для дружини.

Софія подякувала, не приймаючи виклику. Віра Степанівна знову заговорила про розміри дому. Кімнат надто багато, вони стоять порожні й лише збирають пил; такий простір, на її думку, призначений для великої сім’ї. Андрій насторожився, почувши знайому розсудливу інтонацію, якою мати зазвичай прикривала найегоїстичніші вимоги.

Він відповів, що їм із Софією подобається простір. Але мати продовжувала доводити непрактичність такого житла. Кирило підвів голову від тарілки й мрійливо промовив, що сам охоче оселився б у подібному домі. Віра Степанівна ніби тільки цього й чекала…