На новосіллі мати зажадала переписати мій дім на брата, не згадавши, як колись сама виставила мене за двері

Дім перестав бути просто доказом сили Андрія й став початком нового сімейного життя. Однак Віра Степанівна не дозволяла забути про себе. Вона телефонувала дедалі частіше й уже встигла дізнатися, що старший син одружився, добре заробляє й планує відкрити власну справу.

Одного разу мати оголосила, що вони з Кирилом хочуть побувати на новосіллі й що вона зобов’язана благословити дім сина. Андрій зауважив, що новосілля давно минуло. Віра Степанівна відразу запропонувала влаштувати ще одне — спеціально для рідних.

Він вагався довше, ніж хотів визнавати. У глибині душі все ще жила дитяча надія: а раптом мати справді змінилася, усвідомила свою жорстокість і тепер шукає примирення, а не вигоди. Андрій розумів, наскільки малоймовірне це диво, але остаточно вбити надію не міг.

Зрештою він дозволив приїхати в суботу. Софія підтримала чоловіка, обережно зауваживши, що роки іноді роблять людей мудрішими. Андрій кивнув, хоча тривога вже оселилася всередині. Він надто добре знав Віру Степанівну й підозрював, що візит обернеться черговою вимогою.

І все ж це був останній шанс. Андрій хотів побачити, чи здатна мати бодай раз поводитися як мати, а не просто користуватися тим, що колись його народила. У суботу він прокинувся з тягарем у грудях, ніби попереду на нього чекав не сімейний обід, а важкий іспит.

Софія вже поралася на кухні, де пахло яблуками й свіжою випічкою. Вона намагалася створити теплу домашню атмосферу і, помітивши напруження чоловіка, знову припустила, що зустріч може минути спокійно. Андрій обійняв її, вдячний за підтримку, але тривога не зникла.

До полудня стіл у вітальні був накритий. Софія поставила квіти, увімкнула тиху музику, а в каміні розпалила вогонь. Андрій безцільно переходив із кімнати в кімнату, перевіряючи вже перевірене. Йому самому було ніяково від того, наскільки сильно присутність матері все ще здатна впливати на нього.

Віра Степанівна й Кирило приїхали машиною. З вікна Андрій побачив на матері найкращий костюм, явно куплений багато років тому. Кирило вийшов у зім’ятих джинсах і несвіжій куртці; у двадцять три роки він, як і раніше, мав вигляд розбещеного підлітка, якому ніхто не пояснив необхідності дбати про себе.

Ледве двері відчинилися, Віра Степанівна голосно назвала Андрія синочком і потяглася обійняти. Він відступив і обмежився стриманим вітанням. Кирило мовчки кивнув, одразу перевівши погляд на просторий хол і сходи. На його обличчі майже миттєво проступила погано прихована заздрість.

Андрій представив дружину. Софія доброзичливо простягнула руку, але свекруха замість відповідної теплоти оглянула її з голови до ніг і спитала, чи працює вона. Почувши, що Софія дизайнерка, Віра Степанівна поблажливо назвала це добрим жіночим захопленням.

Андрій стиснув пальці в кулак. Він одразу впізнав звичний материн прийом: маленький укол, вимовлений нібито без злого наміру, щоб співрозмовник не міг заперечити, не видавшись образливим. Софія лише спокійно всміхнулася й запропонувала гостям пройти до вітальні…