На весіллі наречений прошепотів мені жорстоку правду, але моя відповідь змінила все

Двері кабінету відчинилися. На порозі з’явився батько. Судячи з обличчя, новини він теж бачив. Він підійшов і поклав руку мені на плече.

— Хто дзвонив?

— Артем.

Батько все зрозумів без пояснень. Кілька секунд він мовчав, потім тихо сказав:

— Правильно зробила, доню.

Я подивилася на нього й усміхнулася. Спокійно, тепло, без напруження, яке жило в мені довгі місяці.

Уперше за довгий час я ясно відчула: війна закінчилася. І ми вистояли.

— Знаю, тату, — сказала я. — А тепер до роботи. У нас попереду багато справ.