Начальник був певен, що до ранку жінка стане поступливішою, аж поки не відчинив важкі двері

Рапорт не отримав ані номера, ані реєстрації. Папір майже одразу опинився в кошику, однак новина про вчинок молодої співробітниці розлетілася установою швидше за будь-який наказ. Черненко сприйняв скаргу як особисте приниження й вирушив до начальника — полковника Гайдука, людини, чиє ім’я в коридорах вимовляли пошепки.

Про Гайдука розповідали різне. Одні запевняли, що колись він особисто керував придушенням заворушень, не розбираючи, хто винен, інші натякали на службу в спеціальному підрозділі, де його навчили домагатися покори без протоколів і свідків. Подейкували й про людей, які безслідно зникали після конфлікту з ним, але чутки залишалися чутками: начальник був обережний, розважливий і вмів замітати сліди. Вислухавши Черненка, він лише коротко кивнув.

— Вирішила випробувати тут справедливість? — промовив Гайдук. — Отже, нехай дізнається, як тут діє справедливість насправді.

Пізно ввечері Дарину викликали до кабінету начальника. Вона йшла туди з надією, що рапорт усе ж помітили й тепер попросять її підтвердити викладене. Але за масивним столом сидів не керівник, який збирався розбиратися в порушенні, а хижак, що заздалегідь обрав жертву. На спокійному обличчі Гайдука не відбивалося нічого, крім холодної цікавості.

— Ви мене викликали? — запитала Дарина, зупинившись біля дверей.

— Заходь. Сідай, раз уже прийшла вчити нас законності.

Вона сіла на край стільця й поклала долоні на коліна, щоб він не помітив, як напружені її пальці. Гайдук запитав, чому вона вирішила встановлювати власні порядки на його території. Дарина відповіла, що лише написала правду: співробітник охорони побив ув’язненого, нездатного чинити опір, а такий вчинок не можна виправдати ані важкою службою, ані дисципліною.

Гайдук повільно підвівся, обійшов стіл і зупинився перед нею. Повітря в кабінеті стало в’язким, ніби його наповнив невидимий дим. Начальник нагадав, що вона перебуває на режимному об’єкті, а не в навчальній аудиторії, де правильні відповіді отримують добрі оцінки. Тут, за його словами, людьми керували страх і чужий авторитет, а книжкові правила лише заважали тим, хто забезпечував порядок.

— Ти кинула виклик людям, які дали тобі роботу й мають прикривати тобі спину, — тихо сказав він. — Хочеш дізнатися, який вигляд має справжня ніч по той бік дверей?

Дарина відчула, як серце вдарилося об ребра, але змусила себе не відступати.

— Що ви збираєтеся зробити?

Замість відповіді Гайдук натиснув кнопку селектора й розпорядився відчинити п’яту камеру. Черговий на зв’язку зам’явся, нагадавши, що там утримують особливо небезпечних ув’язнених і вільного місця немає. Полковник повторив наказ: Ковальчук слід було помістити туди до ранку, щоб вона особисто познайомилася з тими, чиї права так завзято захищає.

— Нехай контингент пояснить їй, як розмовляють зі старшими, — додав він, не зводячи з неї очей.

Дарина встигла лише підвестися. Сотрудники, що увійшли, заламали їй руки, виштовхали з кабінету й повели порожнім коридором. Вона хотіла покликати на допомогу, але довкола були лише гулкі склепіння, зачинені двері й люди, які вже обрали бік. Попереду чекала камера, з якої до ранку її не збиралися випускати…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇