Ніхто не вірив Ірині, але вона намагалася зупинити похорон учительки, почувши умовний стукіт із труни

Вона постояла, забрала пакет із підвіконня й рушила вниз сходами. Підбори відбивали сходинки рівно, як метроном.

За вісім днів висновок був готовий. Дзвінок Зайцевої застав Ірину за роботою: о восьмій ранку вона накладала олово на другий казан для дитячого табору.

— Приїжджайте до мене. І Віктора покличте, і вашу юристку, Шульгу.

У кабінеті на них чекав ще й експерт. На картатій сорочці літнього чоловіка висіла велика лупа — на шкіряному ремінці, мов окуляри. Ледве присутні розсілися, він заговорив, обійшовшись без привітання:

— У нальоті із ситечка носика два види речовин. Солі кальцію та магнію — звичайний накип, він нас не цікавить. А от друге — сильнодійне снодійне. Такі ліки відпускають за рецептами на спеціальних бланках. Судячи з решток, у чайник засипали чимало: однією чи двома таблетками цього не пояснити. Розчиняли їх окропом просто там, а не в чашці, тому частина речовини затрималася в ситечку.

— Щось від трав виявили? — спитала Зайцева.

— Ні. Ні ромашки, ні м’яти, ні слідів трав’яних зборів. Заварювали чорний пакетований чай. Від паперового фільтра лишилися фрагменти.

— Тепер про те, що вдалося з’ясувати нам, — Зайцева кивнула й повернулася до Ірини. — Отримавши від Віктора виписки, я надіслала запити до аптек Кам’янки й обласного центру. За два останні місяці цей препарат за рецептами дільничного терапевта Бондаря видавали трьом. На ім’я Світлани Петрівни Мельник його виписали за тиждень до отруєння. Під час обшуку упаковку знайшли в її тумбочці. Цілу, з усіма таблетками. — Вона витримала паузу. — Ще один отримувач — літній житель Березівки, лежачий після інсульту. До нашої справи він непричетний. Третя — Оксана Савчук. Вона отримала дві упаковки в аптеці на привокзальній площі. Там є камера, і запис уцілів.

Віктор не відривав погляду від столу, сидячи з випрямленою спиною.

— Бондар… Отже, і Бондар.

— Його викликано сьогодні на другу годину дня. Подивимося, що скаже.

Рівно о другій годині дня лікар з’явився. Йому було близько шістдесяти: повний чоловік, біла сорочка під в’язаною жилеткою, краватка з плямою соусу. Кінчиком тієї краватки він раз у раз тер окуляри, хоч скельця були чисті. Пів години його відповіді звучали однаково впевнено:

— Рецепти виписував, так. Мельник сама попросила засіб від безсоння. Невістці теж призначав: стрес, тиск, поганий сон. На нічний виклик приїздив, смерть засвідчив. Літня пацієнтка з хворим серцем, у кімнаті темно — помилитися можна. Свою провину визнаю і за недбалість відповідати готовий.

Зайцева поклала перед ним роздруківку операцій за його банківською карткою. Дев’ять днів тому, наступного дня після похорону, туди переказали велику круглу суму. Відправником була фірма Оксани Савчук — та сама, що у виписках «Садів Мельник» значилася єдиним покупцем продукції.

— За що вам заплатили?

Лікар довго вовтузився з окулярами. Протер, надягнув, знову зняв.

— Син у мене, — вимовив він нарешті, і голос його постарів, став тихим. — Живе в столиці. Спершу ставки, автомати, потім в інтернеті грав. Борги. Три роки тому в Миколи позичив багато й не повернув. Микола потім до мене прийшов: якщо син не розплатиться, уб’ють його. Або посадять. Там було ще щось, я до ладу не знаю. — Бондар закрив обличчя руками. — Від мене, каже, нічого не треба: вночі приїхати, подивитися й папір написати. Стара вона, хвора, розбиратися ніхто не стане. Клянуся, я не знав, що вона жива! Думав, що померла, а мені треба тільки не побачити причину.

— Ви її послухали?

— Ні. Не став слухати. Страшно було.

Увечері того ж дня Миколу затримали на трасі за містом. Він їхав у бік іншого міста на своєму чорному позашляховику; у багажнику віз дві спортивні сумки з готівкою та ноутбук. Пізніше з’ясувалося: за тиждень до цього бухгалтерка «Садів Мельник» намагалася скачати з нього дані, але не змогла — пароль змінили.

По Оксану прийшли додому. Двері вона відчинила сама, ненамальована, в домашньому халаті. Перед нею стояли Зайцева й двоє поліцейських.

— Циганку питайте. Це все вона. Нехай розкаже, що заварювала у своєму чайнику.

Після цього до приїзду адвоката Оксана мовчала. Зайцева їй не відповіла, лише дістала блокнот і зробила запис. У теці в слідчої вже був висновок: жодної травинки. Обвинувачення, яке Оксана й далі повторювала, було спростоване, але їй про це ще не повідомили…