Новенького зустріли грубо, та невдовзі в’язні зрозуміли, що дуже в ньому помилилися

Записка спрацювала швидше, ніж я розраховував.

Наступного дня, близько обіду, до швейного цеху зайшли співробітники. Попереду йшов майор Клименко, поруч — незнайомий офіцер, за ними двоє контролерів і собака. Люди за верстатами одразу притихли. У місцях, де всі звикли вдавати, що нічого не відбувається, раптова тиша завжди голосніша за крик.

Вони пройшли просто до комірчини в торці будівлі.

Рішала був у цеху. Я бачив, як із його обличчя сходить колір. Він зробив вигляд, що йому треба до іншого верстата, потім до дверей, потім просто спробував вийти. Його зупинили спокійно, без шуму, але так, що всім стало ясно: вийти він уже нікуди не вийде.

За десять хвилин із комірчини винесли коробки, накриті щільною тканиною. Пізніше я дізнався, що знайшли чотири телефони, речовину, три саморобні ножі й металевий контейнер із паперами. Ці папери виявилися важливішими за ножі. У них були копії матеріалів, пов’язаних зі старою справою Тараса — тією самою, через яку Павло мав виступати свідком. Ще пізніше стало зрозуміло: нитки від цих паперів тягнулися значно далі, ніж барак, цех і навіть колонія.

Омельченка відсторонили до вечора. Рішалу забрали до штрафного ізолятора, а потім його матеріали передали слідству. Двоє людей із ближнього кола Барона зникли з житлової зони за один день.

Увечері Барон сидів у своєму кутку. В авторитетів у бараці завжди є окрема територія, хоча на папері всі рівні: фіранка, кращий матрац, столик, місце, куди інші не заходять без запрошення. Він мовчав. Дід щось говорив йому на вухо, але Барон не відповідав.

Потім він підвів погляд і провів ним по бараку. Повільно. Не як людина, що шукає винного в натовпі, а як мисливець, який перевіряє траву перед пострілом. На мені погляд затримався на частку секунди довше, ніж на сусідах. Я сидів, пришиваючи нібито порваний рукав роби. Голку мені дозволили взяти з цеху, щоб полагодити особисту річ. Шив я навмисне нерівно, криво, повільно — як колишній охоронець, який із ниткою дружить погано. Насправді в польових умовах я міг би зашити рану швидше й чистіше, ніж цей рукав.

Барон перевів погляд далі.

Уночі я знову не спав. Близько другої помітив рух біля дверей. Людина Барона на прізвисько Писар тихо вийшла й попрямувала до господарського двору. Із вікна біля моєї шконки було видно, як він підійшов до огорожі й через щілину передав комусь маленький згорток. Отже, навіть після Омельченка в Барона лишалися канали. Він був поранений, але не осліп. А саме поранені люди інколи б’ють швидше, ніж здорові…