Один вечір поруч із тіткою Людою відкрив мені те, чого інші воліли не помічати

Вона сказала це без насмішки. У її голосі була підтримка, і від цього мені стало спокійніше. Але поруч із нею я все одно почувався незграбно. Здавалося, я надто помітно тримаю склянку, надто довго мовчу, надто різко відводжу погляд.

У цей момент на кухні задзвонив телефон. Мирослава швидко перепросила й вийшла. Я не збирався слухати, але її голос сам долинав із коридору. Спочатку він був жвавим, потім здивованим, а далі поступово згас.

— Соломіє, як це не вийде?.. Але ж ми домовлялися… Так, розумію, якщо затримали, то нічого не вдієш. Ні, звісно, я не ображаюся.

Вона помовчала. Потім сказала вже тихіше:

— Гаразд. Тоді іншим разом. Бережи себе.

Коли Мирослава повернулася, колишньої легкості на її обличчі вже не було. Вона трималася спокійно, але було видно, як швидко згасло її очікування. Ошатна сукня, накритий стіл, приготовані частування — усе раптом виявилося зайвим.

— Подруга не прийде? — спитав я.

— Не зможе, — відповіла вона. — На роботі затримали. Буває.

Вона спробувала всміхнутися, але усмішка вийшла втомленою.

— Шкода, — сказав я.

— Та ні, нічого страшного. Просто я вже налаштувалася. Дивно, правда? Начебто звичайний вечір, а коли чекаєш на нього цілий день, скасування здається майже образливим.

Я не знав, як правильно її втішити. Хотів сказати щось добре, але боявся прозвучати надто офіційно або, навпаки, надто фамільярно.

— Ви стільки всього приготували, — зрештою сказав я. — Напевно, неприємно.

— Неприємно не через їжу, — тихо відповіла Мирослава. — Їжа — справа десята.

Вона подивилася в бік кухні, де вже стояли тарілки й чашки, потім знову на мене.

— Даниле, а ти не складеш мені компанію ненадовго? Просто посидимо, повечеряємо. Я розумію, у тебе проєкт, але самій за накритим столом якось зовсім тоскно.

Я завагався. Усередині відразу виникло те саме ніякове відчуття: батько поїхав, у квартирі тихо, вечір несподівано змінився, а я маю сидіти за столом із жінкою, з якою ще не навчився розмовляти вільно. Але в її проханні не було нічого дивного. Лише самотність людини, у якої зірвалося маленьке свято.

— Добре, — сказав я. — Ненадовго можу…