Патрульні вирішили скористатися становищем жінки, не підозрюючи, ким вона виявиться насправді.

Віктор ступив до нього, але Марина підняла телефон, знімаючи те, що відбувається. Кілька продавців вийшли в прохід. Один із них уголос назвав час, інший став так, щоб у кадр потрапляли обличчя обох патрульних. Вранці ці люди відверталися; тепер присутність камер і зізнання Марини дали їм змогу не залишатися поодинці. Забрати блокнот на очах у всіх означало повторити ранкову сцену, тільки вже без зачинених дверцят і покірної тиші. Бєлов зупинився, пообіцяв, що Павло пошкодує, і пішов до машини, яка чекала біля в’їзду.

Коваленко повернувся до підрозділу незадовго до п’ятої. У дворі стояли три незнайомі автомобілі без спеціальних позначень. Кожен відвідувач тепер входив через головний вхід із реєстрацією. У чергового лежав новий журнал, поруч був чоловік, який звіряв час прибуття з документами. Смирнов замкнувся в кабінеті, Віктор ходив коридором і комусь телефонував. Він уже не вимагав у Павла телефон: незнайомі працівники бачили їх обох, і будь-яке розпорядження доводилося б вимовляти вголос. Коваленко зрозумів, що непомітно для них змінилася сама обстановка. Вранці Смирнов вирішував, хто вважається свідком і які двері залишаються зачиненими; тепер кожна дія отримувала номер, час і чужий підпис.

Біля чергового Павло почув, як один із прибулих звіряє телефоном послідовність пошуків. Лариса мала надіслати контрольне повідомлення опівдні. Вранці вона розмістила в закритому робочому чаті фотографію на зупинці, підтверджуючи початок виїзду. Після пропущеного сеансу зв’язку її колеги зателефонували до місцевого підрозділу, але Смирнов відповів, що жінка з таким прізвищем не приїжджала. Звільнившись, Лариса сама зв’язалася з групою і пройшла медичний огляд, де ушкодження зап’ястя офіційно зафіксували. Хто були ці люди і які повноваження вони мали, Павло, як і раніше, не знав.

Він побачив оголошення про загальний збір о пів на шосту і людей, які попросили працівників здати службові телефони, камери й комп’ютери для тимчасового збереження даних. Усі пристрої перелічували в документах у присутності власників, поміщали в окремі пакети й опечатували. Диспетчерську систему перевели в режим, за якого місцеві працівники могли переглядати маршрути, але не виправляти архів. Нагрудну камеру Павла забрали з кабінету Смирнова; технік одразу відзначив пошкоджену захисну наклейку, сфотографував корпус і попередив, що відновлення запису потребуватиме часу. Ніхто не оголошував, що вже прочитав листування чи знайшов видалені файли. Поки що перевіряльники мали лише те, що існувало незалежно від вилучених пристроїв: журнал викликів, центральну копію маршруту і матеріали, добровільно передані Павлом і Мариною.

Коваленко підійшов до чергового і зареєстрував повідомлення про незаконне утримання Лариси, застосування сили, вилучення телефона і спробу знищити відео. Він додав знімок журналу викликів, записи Марини і вказав місцезнаходження розірваної папки.

— Ти розумієш, що пишеш і на себе? — запитав черговий.

Павло відповів, що розуміє…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇