Підозри дружини посилювалися з кожним днем, і візит до сусідньої квартири багато що пояснив

Ірина намагалася переконати себе, що сусідка просто роздмухує плітки. Але тривога вже оселилася всередині. Вона стала уважніше прислухатися до звуків за дверима, частіше дивитися на телефон, помічати затримки чоловіка.

Остаточно вибив її з рівноваги дзвінок Світлани, давньої подруги.

— Ір, привіт, — бадьоро почала та. — Не відволікаю?

— Ні, кажи.

Ірина вмостилася в кріслі, розраховуючи на звичайну розмову: обговорити знайомих, поскаржитися на погоду, обмінятися новинами.

— Я тут нещодавно в салон до твоєї сусідки ходила, — сказала Світлана. — Слухай, вона непогано розкрутилася. Мені процедуру зробили — я потім два дні ніби оновлена ходила. Може, сходимо разом?

Ірина скривилася.

— Не починай про Ларіну. Від самого її імені настрій псується.

— А от дарма ти так одразу, — Світлана ніби пропустила роздратування повз вуха. — Я там розговорилася з однією жінкою, вона господиню добре знає. Таке розповіла…

— Світлано, ти ж розумієш, що чутки із салонів треба ділити щонайменше на три.

— Це не тільки чутки, — голос подруги став нижчим. — Я сама дещо бачила.

Ірина напружилася.

— Що саме?

Світлана помовчала, явно смакуючи значущість моменту.

— Твій Віктор приходив до Марини в салон. У кабінет. Пробув там пристойно, не п’ять хвилин. Потім вона провела його до виходу й сказала щось на кшталт: «Завтра чекаю тебе в себе».

У Ірини похололи пальці.

— Ти впевнена?