Підозри дружини посилювалися з кожним днем, і візит до сусідньої квартири багато що пояснив

— Я не глуха і не сліпа.

— Віктора я знаю краще, ніж ти, — різко сказала Ірина. — Для нього інших жінок не існує.

Ці слова прозвучали не просто як захист чоловіка. Вони були ще й нагадуванням Світлані про давню історію, яку обидві воліли не згадувати.

Колись, іще в юності, Світлана намагалася домогтися уваги Віктора. Тоді він уже зустрічався з Іриною. Замість того щоб м’яко згладити ситуацію, Віктор учинив прямолінійно: розповів Ірині все майже при самій Світлані, та ще й із такою наївною жорсткістю, що подруга опинилася в принизливому становищі.

Після цього стосунки дівчат могли б обірватися назавжди. Але Ірина не була мстивою. Вона пробачила Світлану, хоча відтоді тема Віктора між ними стала забороненою.

І от тепер заборону було порушено.

— Ір, я кажу тільки те, що бачила сама, — промовила Світлана вже без колишньої легкості. — Вони зустрічаються. Якщо ти про це не знаєш, значить, приховують. А далі думай сама.

— Я тебе почула, — сказала Ірина й відключилася, не попрощавшись.

Кілька хвилин вона сиділа нерухомо. Слова Лідії Павлівни і Світлани зчепилися в голові, як дві деталі одного механізму. Одна пліткувала, друга бачила. Одна натякала, друга дала подробицю.

«Ні, вгадувати безглуздо, — вирішила Ірина. — Потрібні докази».

Вона не стала влаштовувати сцену відразу. Навпаки, повелася спокійно. Увечері спитала Віктора, коли він повернеться наступного дня. Чоловік відповів, що затримається в майстерні: багато роботи, одне замовлення термінове, невідомо, коли звільниться.

Ірина кивнула так байдуже, ніби їй було однаково…