Підозри дружини посилювалися з кожним днем, і візит до сусідньої квартири багато що пояснив

— несподівано запитав Павло.

— Потрібен, але тільки щоб головою думав, а не слину пускав, — пробурчав Віктор. — Я серйозно прийшов порадитися.

Павло скорчив невинне обличчя, але в очах його майнуло роздратування. Він і сам не розумів, чому думка про те, що Віктор буває в квартирі Марини, зачепила його сильніше, ніж слід було.

— Гаразд, розповідай, — сказав він.

— Марина хоче зробити легкий ремонт у квартирі. Без бригади. Каже, що для дрібних робіт наймати людей дорого й незручно. А мене вона знає, результат бачила. Гроші пропонує хороші.

— І що заважає?

— День народження Ірини скоро. Я хотів заробити й купити їй нормальний подарунок. Такий, щоб вона справді зраділа. Але є проблема: Ірина з Мариною на ножах. Якщо дізнається, що я ходжу до сусідки, ще й потай, влаштує бурю.

— То помири їх.

— Ти б бачив обличчя Ірини, коли я нещодавно випадково згадав Марину, — Віктор скривився. — Там примиренням і не пахне.

— Тоді просто зароби гроші й зроби дружині подарунок, — сказав Павло. — Нічого ускладнювати.

— А Лідія Павлівна? А інші сусіди? У нас у під’їзді люди помічають навіть те, чого не було.

Віктор потер перенісся.

— Я всього лише хочу зробити дружині приємне. А виходить так, ніби таємну операцію проводжу.

— Таємні операції в сім’ї зазвичай закінчуються скандалом, — зауважив Павло.

— Дякую за підтримку, друг називається.

Але рішення Віктор уже ухвалив. Надто вже привабливим був заробіток, та й подарунок для Ірини він давно хотів купити не зі спільних грошей, а саме сам — щоб це був справжній сюрприз.

Так і почалася його обережна подвійна зайнятість. Після роботи він іноді заходив до Марини, допомагав із ремонтом, лагодив дрібниці, переносив інструменти, обговорював матеріали. Нічого підозрілого в цьому не було, крім одного: Ірина про це не знала.

А потім у під’їзді сталася розмова з Лідією Павлівною, і весь крихкий план Віктора почав руйнуватися…