Після канікул у бабусі донька повернулася зовсім іншою, і ввечері я зрозумів, що вона щось приховує

— Так, — кивнув Андрій. — Формулювання знайоме. Ви навіть текст не змінюєте. Ви не онуку захищали. Ви захищали особисте життя доньки. І вас не зупинило навіть те, що ціною став спокій дитини.

Марина різко встала.

— Ти не маєш права вирішувати все за нас сам!

— А ви мали? — Андрій теж підвівся. — За моєю спиною. Тижнями. Використовуючи Алісу як прикриття і як матеріал для вашого нового сімейного проєкту.

— Ти перегинаєш.

— Ні. Я просто повертаю цю історію в межі закону.

У коридорі з’явилася Аліса.

Вона, можливо, не чула слів. Мультфільм усе ще йшов у кімнаті. Але діти відчувають, коли в домі змінюється повітря. Вони приходять на це, як на невидимий звук.

Аліса стояла з рудоволосою лялькою в руках і дивилася на батька.

Валентина Павлівна ступила до неї.

— Алісочко, йди до себе. Дорослі розмовляють.

Дівчинка не рушила.

Вона й далі дивилася на Андрія.

Він підійшов, присів перед нею і взяв її за руку.

— Слухай мене уважно. Більше ніяких секретних правил. Ніяких таємниць від тата. Ніяких дорослих ігор, у яких тобі страшно. Це закінчилося.

Обличчя Аліси змінилося миттєво. Не від переляку — від полегшення. Воно хлинуло так різко, що вона не встигла його стримати. Сльози покотилися по щоках.

— Тату, я справді не хотіла тобі брехати, — прошепотіла вона. — Я дуже боялася.

Андрій обійняв її, підвівся з донькою на руках і подивився на Марину поверх її голови.

— Шлюб — це ще пів біди, Марин. Але ти втягнула дитину в схему з упровадження нового тата. Оце вже за межею.

Валентина Павлівна зробила крок уперед…