Після пологового я дізналася, що чоловік зняв усі декретні гроші заради поїздки з матір’ю, але в аеропорту на них чекав несподіваний сюрприз

І ніщо не могло її зупинити. Вечір приніс із собою бурю, як і очікувала Оксана. Максим повернувся додому близько сьомої.

У руках у нього були роздруківки. Мабуть, ті самі квитки за кордон. Він зайшов на кухню, де Оксана годувала Кирюшу з пляшечки, і кинув папери на стіл.

— Я все оформив. Вилітаємо в четвер.

— Вітаю, — рівно відповіла Оксана, не відриваючи погляду від сина.

— Я намагався оплатити з твоєї картки, але її заблоковано.

Його голос був напружений.

— Що це означає, Оксано?

— Це означає, що я її заблокувала.

Вона підвела на нього очі.

— Ти! Ти що собі дозволяєш?

Він ударив кулаком по столу. Кирюша здригнувся й заплакав.

Оксана встала й почала його заколисувати.

— Не кричи на дитину, — сказала вона тихо.

— Це ти в усьому винна, — шипів Максим, знизивши голос.

— Я тебе попереджав. Навіщо ти це зробила?

— Тому що я не збираюся оплачувати ваш відпочинок.

— Це не відпочинок. Це необхідність. Мамі зле.

— Твоїй мамі стане значно краще, якщо вона зрозуміє, що не може жити чужим коштом.

У цей момент до квартири зайшла Лариса Миколаївна. У руках у неї були пакети з дорогого бутіка. Вона, очевидно, вже почала витрачати гроші, яких у неї не було.

— Що тут відбувається? Чому ви кричите? — спитала вона, заходячи на кухню.

— Мамо, вона заблокувала картку, — випалив Максим.

— Усі наші гроші там, а вона…

Лариса Миколаївна поставила пакети на підлогу.

Її обличчя повільно витягувалося.

— Як?

— Заблокувала. Подзвонила в банк і сказала, що загубила, — пояснила Оксана, продовжуючи заколисувати сина.

— Ах ти, зміюка! — прошипіла свекруха, ступивши до неї.

— Ти вирішила нас без грошей залишити? Вирішила матір із хворим серцем позбавити останнього шансу на здоров’я?

— Я вирішила захистити майбутнє свого сина, — відрізала Оксана.

— Сина… — Лариса Миколаївна скривила губи.

— Та що йому треба, тому синові? Пелюшки та каша. А мені… Мені жити лишилося, може, всього нічого. А ти…

Вона замахнулася, щоб дати Оксані ляпаса, але Оксана відступила на крок.

— Не чіпайте мене. Якщо ви до мене доторкнетеся, я викличу поліцію.

— Поліцію? — розсміялася свекруха.

— На рідну матір свого чоловіка? Та хто тобі повірить?

— Повірять. У мене залишаться синці, і я дам свідчення поліції.

Лариса Миколаївна опустила руку. Вона зрозуміла, що Оксана не жартує.

— Максимчику, ти бачиш, що вона виробляє? — занила вона, повертаючись до сина.

— Вона нам погрожує.

Максим стояв, стискаючи кулаки. Він дивився то на матір, то на дружину, і в його очах металися розгубленість і злість.

— Оксано, розблокуй картку, — сказав він глухо.

— По-доброму прошу.

— Ні.

— Я сказав, розблокуй.

— Ні, Максиме, це моє остаточне рішення.

Він ступив до неї, і Оксана відступила ще далі, притискаючи до себе Кирюшу, який уже не плакав, а дивився на батька переляканими, широко розплющеними очима.

— Не підходь, — попередила вона.

Максим зупинився. Він важко дихав, його груди здіймалися.

— Добре, — процідив він, — буде по-твоєму. Але ти про це пошкодуєш.

Він розвернувся й вийшов із кухні.

За хвилину грюкнули вхідні двері.

— От, довела сина! — закричала Лариса Миколаївна.

— Пішов! Куди він тепер піде?

— А якщо з ним щось станеться? Це все ти винна!

Оксана мовчки пройшла повз неї до спальні.

Замкнула двері на клямку, яку сама ж і прикрутила кілька місяців тому, передчуваючи, що вона може знадобитися. Поклала Кирюшу в ліжечко, сіла поруч і тільки тоді дозволила собі розплакатися. Сльози текли беззвучно, обпікаючи щоки.

Вона залишилася сама проти них двох. Увесь наступний день у квартирі панувала крижана атмосфера. Максим повернувся пізно, майже не розмовляв і ліг спати у вітальні.

Лариса Миколаївна ходила з таким виглядом, ніби Оксана скоїла страшний злочин. Вона перестала готувати, прибирати, демонстративно харчувалася бутербродами й чаєм, підкреслюючи, що «в цьому домі її більше ні в що не ставлять». Оксана мовчки готувала собі й доглядала за дитиною.

Паралельно з цим розгорталася інша, невидима війна. Оксану почали непокоїти проблеми зі здоров’ям Кирюші. Кольки, які мучили його з перших днів, не минали, а тільки посилювалися.

Він плакав годинами, підтискаючи ніжки, і ніщо не допомагало. Дільнична педіатриня, літня й утомлена жінка, відмахувалася:

— Терпіть, матусю, у всіх так, до трьох місяців мине.

Але Оксана бачила, що її синові справді боляче. Вона читала форуми, статті, шукала інформацію. Багато хто радив здати аналіз на лактазну недостатність і показати дитину хорошому гастроентерологу.

Але для цього потрібні були гроші. Вона спробувала поговорити з Максимом:

— Максиме, Кирюші треба здати аналізи, платні, і сходити до хорошого лікаря.

— У тебе ж на картці гроші є, — буркнув він, не відриваючись від телевізора.

— Картку заблоковано. Я не можу ними скористатися, доки не перевипущу нову. А в мене зараз немає готівки.

— Це твої проблеми, — відрізав він.

— Ти сама все це затіяла.

Оксана дивилася на його спину й відчувала, як усередині все обривається. Його не хвилювало здоров’я власного сина. Його хвилювала лише зірвана поїздка за кордон.

Наступного дня вона подзвонила своїй мамі, яка жила в іншому місті. Мама, вислухавши її збивчасту розповідь, ахнула.

— Доню, та як же так? Що ж це за люди?

— Мамо, я не знаю, що робити. Мені гроші потрібні на лікаря для Кирила.

— Я тобі вишлю, звісно, — відразу озвалася мама.

— Скільки треба?

— Тисяч десять поки вистачить.

— Я вишлю двадцять. Купиш усе, що треба, і собі щось. Тримайся, доню. Ми з батьком приїдемо, щойно зможемо.

Мама переказала гроші того ж дня.

Оксана записала Кирюшу до приватної клініки. Лікарка, уважна молода жінка, оглянувши малюка й вислухавши Оксану, підтвердила її побоювання:

— Дуже схоже на лактазну недостатність. Здамо аналізи, а поки я призначу краплі, які можуть полегшити його стан. Не хвилюйтеся, це коригується.

Оксана вийшла з клініки з легким серцем.

Нарешті з’явилася надія. Вона купила в аптеці краплі, які прописала лікарка, і того ж вечора дала їх синові. І — диво! Ніч минула спокійно.

Кирюша майже не плакав. Коли вона розповіла про це Максимові, він тільки хмикнув.

— Ну от, бачиш, а ти паніку розводила. Гроші знайшла?

— Мама надіслала, — відповіла Оксана.

— А, ну зрозуміло, — протягнув він.

— Мама в тебе добра, не те що дехто.

Він явно натякав на те, що вона «затисла» гроші на його матір. Оксана промовчала. Сперечатися було марно.

Він її не чув. Він жив у своїй реальності, де його мати була жертвою, а він — благородним сином, якого зрадила жадібна дружина. Тим часом до поїздки залишалося два дні.

Квитки, куплені Максимом у борг або на кредитні гроші, лежали на комоді. Лариса Миколаївна демонстративно збирала валізу у вітальні, розкладаючи нові купальники й літні сукні. Вона робила це так, щоб Оксана бачила, підкреслюючи, що їхні плани в силі й вони все одно полетять.

Оксана дивилася на цю підготовку й думала, звідки в них така впевненість? Невже вони думають, що вона в останній момент здасться й розблокує картку? Чи в них є якийсь інший план? Цього вона не знала. Але відчувала, що розв’язка близько. І вона буде не такою, як вони очікують…