Після слів незнайомки Оксана дізналася нове про те, що діялося в неї за спиною

Сухі теплі пальці Тамари крізь хвіртку торкнулися Оксаниної руки.

— На циганку глянуть — одразу відьма, чаклунка. А чаклувати я не вмію. Повз що ви проходите, зрячі сліпці, те я й помічаю. Тільки в цьому моя сила.

Оксана обхопила її суху теплу руку обома долонями й заплакала. Увесь цей страшний день вона ще жодного разу не плакала так, по-справжньому. Тепер, біля хвіртки, поруч із Тамарою, сльози нарешті прийшли. Вона плакала тихо, тримаючись за її руку й потроху відпускаючи все пережите за день.

— До хати ходімо. Залишайся до ранку, чаю поп’ємо. Дітям твоїм зберу хліба, сиру, молока. Не милостиню — своїм дам.

Тамара довго дивилася на неї, перш ніж відмовити:

— Сьогодні не можна, у таборі чекають. Але я ще навідаю тебе, красуне. Добре ти зерно, добре дерево з тебе виросте. Доньку підіймай, бабусю пам’ятай. Чую я, вона з того світу за тобою наглядає.

Запнувши шаль, Тамара ступила в темряву.

— Прощавай. І за те спасибі, що побачила в мені людину. За таке ніяким золотом не відплатиш.

Вона розчинилася в місячній ночі, ніби її й не було. Оксана ще довго не відходила від хвіртки. Серед болю з’явилося світле почуття, якого вона давно вже не знала.

Літо минуло середину й тяглося до серпня. В Оксани життя поступово входило у звичне русло, поверталися щоденні клопоти. Але повернення до колишнього життя не було: тепер у ньому не лишилося ні Віктора, ні страху. Дім був той самий, а глухої тріщини, що проходила крізь самісіньке його серце, більше не було. Жити тут належало вже інакше.

Денис, якого Борис ловив третій рік, цього разу вислизнути не зміг. Звістка про затримання чорного рієлтора дійшла до його попередніх жертв. Об’явився дід: дім у нього виманили за безцінь, споюючи й залякуючи. Прийшла вдова з іншого села — її таким самим способом вигнали разом з онуками.

З цією жінкою Оксана зустрілася пізніше, коли Борис попросив приїхати для свідчень. Заговорилися в коридорі у слідчого. Вдова була немолода, тиха; в її очах ніби згасло світло. Про те, як лишилася без дому й опинилася з онуками на вулиці, вона розповідала, м’явши в руках хустинку.

— Мовчала я, доню, — казала вдова, зминаючи хустинку. — Стара, кому до мене діло? Хто заступиться? А тепер от… Ти страхові не піддалася й нас усіх витягла. Здоров’я тобі Господь дай.

Оксана слухала, і чужа доля виявлялася страшно близькою. По таких самих кутках могла поневірятися вона сама, так само соромитися своєї біди, дивитися на людей такими самими згаслими очима. Відділяли її від цього не роки й не низка нещасть. Вистачило б того вечора: повернутися додому, повірити чоловікові, підписати запропоновані папери. Усього один крок — і на місці цієї жінки могла сидіти вона. Оксана тепер чула, яким життям могло обернутися для неї те, що в світлиці називали дрібничкою.

За першими постраждалими прийшли інші. Через усю область тягнувся за холеним, ситим Денисом кривавий слід розорених родин. Роками люди приховували свою біду: одних стримував страх, інших сором, треті не вірили, що на тих, хто розпоряджається чужими долями, теж знайдеться управа. Тепер крига скресла, і всі разом заговорили. Справа Оксани зачепила цілий ланцюг; те, що ледь не згубило її, допомогло іншим. Денисові загрожувало вже кілька строків.

Борис потому приїздив не для допитів, а по-сусідськи, розповісти про слідство. Три роки він ганявся за цією людиною.

— Давно чув цю гниду, — казав дільничний, повертаючи в руках кашкета. — А взяти не виходило: все в нього сходилося, комар носа не підточить. Почнеш шукати свідків — один помер, другий спився, решта залякані. Хто проти нього скаже? Папери пред’являє — з виду повний порядок. Підроблені, а підступитися ні з чим. Тут же перед нами сама господиня. Жива, здорова, при пам’яті, може сказати, давала вона довіреність чи ні. Поруч чесна нотаріуска, свідки. І цю фальшивку він сам при всіх пред’явив. Уже не сховаєш, не скажеш, що ніхто нічого не бачив. Ось за яку ниточку ми вхопилися, розумієш? І з неї почали весь клубок розмотувати. Так що ти, Оксанко, вважай, від нього пів району позбавила. Ти свій дім уберегла, а тепер і решта заговорили. Люди ще спасибі тобі скажуть. Якщо не самі, то діти їхні подякують…