Після слів незнайомки Оксана дізналася нове про те, що діялося в неї за спиною

— Ксюшо, де ти пропадала? Я вже скрізь шукав. Тут важлива справа, добре, що прийшла. — Він скоса глянув на Марину. — Це хто з тобою?

— Сусідка. По господарству допомогти приїхала.

Оксана дивилася йому в очі, і власний спокій лякав її. Людина, яку вона сім років називала чоловіком, раптом видалася чужою й жалюгідною.

У світлиці Денис розташувався за столом вільготно, наче господар, розклавши папери. Лідія курила в кутку, закинувши ногу на ногу, й оцінювала хату поглядом, ніби вибирала, що забрати. З появою Оксани Денис підвівся, широко всміхаючись.

— Господиня завітала! Багато про вас чув. Віктор сказав, нездужаєте ви, а на вигляд молодцем. Сідайте, проходьте. Ми ненадовго, дрібничка по субсидії. Пару паперів підпишете, і більше не турбуватимемо.

— По субсидії? — Оксана сіла навпроти. Голос виявився рівним, чому вона сама здивувалася. — А що за субсидія така? Не чула я про неї.

— Я ж пояснював, — заквапився Віктор. — На садочок пільга, а сільським родинам ще й на дім допомогу дають. Підписуй, Ксюша, боятися нічого. Я сам усе перевірив.

З верхнього аркуша на Оксану дивилися слова: «Договір купівлі-продажу». Далі — «згода на відчуження». Марина вдень говорила саме про це. Рядки розпливалися перед очима, доводилося змушувати себе вчитуватися; пальці стали холодними. І все ж аркуш ліг назад на стіл без метушні, ніби господиня так і не розібралася, що їй пропонують.

Під столом Оксана стиснула кулаки, вдавлюючи нігті в долоні. Тільки б не збитися з рівного дихання. Усе всередині тремтіло: в бабусиній світлиці, за її власним столом сидів чоловік, що прийшов відняти дім, а їй належало вдавати нерозуміння. Нічого страшнішого вона ще не переживала. Хотілося закричати, кинутися на холеного Дениса, виштовхати його за поріг. Утримували слова Галини Андріївни: не сполохати, дочекатися всіх паперів, дати їм викрити себе при свідках. Оксана зберігала на обличчі легку розгубленість сільської жінки, якій юридичні папери не до снаги.

Денис уже підсовував наступні аркуші. Квапливість він ховав за улесливим голосом: швидше б закінчити, поки покірна господиня не схаменулася.

— Тут теж підпис потрібен, господине. І ось тут. Дрібний шрифт пропускайте, там сама юридична нудота. Де позначки стоять, там і розписуйтеся. Ручку візьміть. Вікторе, допоможи, чого став? Покажи дружині потрібні місця.

Віктор із ручкою рушив до столу, але з двору долинув шум машини, що під’їхала. Грюкнули дверцята. Сходами, допомагаючи собі палицею, піднімалася маленька строга жінка в темному жакеті. Теку Галина Андріївна тримала під пахвою.

— Наша нотаріуска завітала! — Денис заметушився перед нею. — Прошу, все приготували. Господиня згодна, тямить чудово.

Над оправою окулярів неквапно пройшов її погляд: Денис, Лідія, Віктор, що переминався біля дверей, папери. Потім — Оксана, бліда, випростана на своєму місці, зовні спокійна.

— Отже, згодна, — неголосно озвалася Галина Андріївна. — І це та сама дружина, яка лежить хвора й тому приїхати не може?

Ніхто не відповів одразу. Денис перестав усміхатися: у цих словах він почув недобре.

— Їй полегшало.

Галина Андріївна підійшла до столу й поправила окуляри. Під її сухими пальцями зашелестіли аркуші.

— Купівля-продаж… Так, вартість удвічі нижча за справжню. Далі згода продавця. Продавцем зазначена Оксана, діють від її імені за довіреністю. Пред’явіть мені цю довіреність, люб’язний.

Денис квапливо витяг із теки аркуш. Нотаріуска піднесла його майже впритул до окулярів, довго вивчала, потім поклала перед собою й дбайливо розправила. Говорила вона тихо, але слова падали важко, мов каміння:

— Це підробка. Печатка схожа на мою, тільки мені не належить. Такими бланками ми не користуємося. У посвідчувальному написі помилка, якої справжній нотаріус не припуститься. Цей документ я не посвідчувала. Більше того, жодних довіреностей від цієї жінки через мене не проходило.

Повернувшись до Оксани, вона спитала:

— Відповідайте так, щоб усі чули: комусь ви доручали продаж свого дому, видавали на це довіреність?

— Ні. Жодній людині, ніколи, — виразно промовила Оксана.

Галина Андріївна випросталася, перенесла опору на палицю.

— Тоді слухайте уважно. Тут підроблена довіреність і договір продажу дому. Частка в цьому домі належить неповнолітній дитині за зобов’язанням, пов’язаним з отриманою родиною допомогою на житло. Згоди органів опіки серед паперів немає. Перед нами замах на шахрайство в особливо великому розмірі, а також підроблення офіційних документів. Посвідчувати таку угоду я відмовляюся. І повідомити про неї зобов’язана…