Плуг натрапив на важкий ланцюг біля річки, а його походження виявилося справжньою загадкою
Він запропонував Лідії поки не повертатися з дітьми до міста й залишитися в Ковальчуків до остаточного врегулювання суперечки. Там незнайомцеві було важче з’явитися непоміченим, а поруч були люди, готові допомогти. Жінка погодилася, а рішення про подальшу долю квартири відклала доти, доки погрози остаточно не припиняться.
Оксана охоче погодилася, щоб гості залишалися стільки, скільки буде потрібно. У просторому будинку вистачало місця, а Лідія допомагала по господарству. Кирило й Софія спочатку сумували за міськими розвагами, скаржилися на слабкий зв’язок і незвичну тишу. Поступово вони потоваришували з місцевими дітьми, стали цілими днями гуляти надворі й поверталися додому тільки на вечерю.
Богдан продовжував оформлювати решту квитків. Щотижня їздив до великого міста, годинами сидів у чергах, заповнював однакові заяви й приносив нові підтвердження. Бюрократична система рухалася повільно, але виплати поступово надходили на рахунок Лідії.
Одночасно він спробував урегулювати суперечку з кредиторами. Їхні документи могли виявитися справжніми, і безкінечний розгляд не був вигідний нікому. Богдан запропонував виплатити півтора мільйона — суму, зазначену в розписках як фактично отриману Павлом, — за повної відмови від сумнівних відсотків і будь-яких подальших вимог.
Кредитори спершу наполягали на двох мільйонах. Вони торгувалися, підвищували голос і нагадували про витрачений час. Але перспектива офіційної перевірки їхніх договорів явно не тішила. Після кількох зустрічей вони прийняли умови.
Богдан не поступався в головному: жодної готівки без свідків, жодних усних обіцянок і жодних окремих розписок, які згодом можна витлумачити інакше. Юрист підготував єдиний документ, де перелічувалися первісна позика, погоджена сума й остаточна відмова від відсотків. Кредиторам довелося визнати, що це єдиний спосіб швидко отримати гроші й не відповідати на неприємні запитання про методи стягнення.
Розрахунок провели в присутності нотаріуса й юристів. Лідія передала півтора мільйона, а представники організації підписали документ, що підтверджував повне погашення позики й відсутність претензій до Павла, його дружини та дітей. Після цього дзвінки припинилися, машини більше не з’являлися ні біля міської квартири, ні біля будинку Ковальчуків. Лише тоді Лідія повернулася по речі й здала квартиру надійним квартирантам, щоб мати додатковий стабільний дохід.
Підсумковий розрахунок був простим. Із п’яти мільйонів півтора пішло на закриття боргу. Один мільйон отримав Богдан за добровільною угодою. Родині Бондаренків залишилося два з половиною мільйона — достатньо, щоб забезпечити дітям майбутнє й почати нове життя без постійного страху. Лідія вперше за багато місяців лягала спати, не прислухаючись до кроків за дверима.
Спокій, однак, не означав, що всі питання зникли. Павло все ще значився зниклим. Слідство тривало, але жодних слідів насильницького злочину не знаходили. Часом Лідія прокидалася з упевненістю, що чоловік живий, просто не знає про погашений борг. Вона не могла змиритися з думкою, що знайдений портфель — єдине, що від нього залишилося…
