Плуг натрапив на важкий ланцюг біля річки, а його походження виявилося справжньою загадкою

За місяць Лідія зізналася, що повертатися до великого міста не хоче. У селі було тихо, діти перестали здригатися від дзвінка, а гроші дозволяли купити окремий будинок із ділянкою. Богдан підтримав її рішення й запропонував підібрати житло неподалік. На два мільйони можна було придбати добрий будинок, упорядкувати його й завести невелике господарство, зберігши частину коштів на навчання дітей.

Лідія погодилася за однієї умови: перш ніж остаточно оселитися тут, вона хотіла ще раз спробувати знайти Павла.

Богдан обережно нагадав про портфель, борги й погрози. Якщо Павло був живий, чому він не забрав виграші й жодного разу не зв’язався з дітьми? Навіщо сховав квитки в полі так далеко від дому? Усі обставини вказували на те, що остання зустріч із кредиторами могла закінчитися трагедією.

— Я знала його багато років, — заперечила Лідія. — Павло завжди передбачав запасний вихід. Він міг зникнути навмисно, щоб відвести небезпеку від нас. Можливо, він упевнений, що за телефонами стежать, і боїться дати про себе знати.

У неї були й непрямі підстави для надії. Після зникнення чоловіка в квартиру кілька разів телефонували ввечері. Людина на тому кінці мовчала, але не відразу клала слухавку. Ці дивні дзвінки нічого не доводили, однак Лідія вперто зберігала їх у пам’яті.

Богдан погодився допомогти. Вони обдзвонили родичів, колишніх колег, шкільних друзів і ділових знайомих Павла. Більшість нічого не чула про нього після лютого, але двоє розповіли про дивні дзвінки.

Двоюрідному братові приблизно місяць тому зателефонував чоловік із напрочуд знайомим голосом. Він питав про здоров’я рідних, цікавився, чи все спокійно в родині, але не назвався. Коли брат прямо спитав, чи не Павло це, зв’язок урвався. Майже така сама розмова сталася з колишнім однокласником: невідомий хотів дізнатися, чи продовжують знайомі шукати Бондаренка, і відразу поклав слухавку після зустрічного запитання.

Ці збіги змусили навіть Богдана засумніватися в попередньому висновку. Якщо Павло переховувався, він міг обережно збирати відомості через людей, чиї телефони, на його думку, не контролювали. Лідія почала згадувати всіх, кому чоловік довіряв беззастережно, і раптом назвала Остапа Левченка — друга дитинства, який жив у невеликому селі іншого регіону. Павло іноді їздив до нього на риболовлю й відпочивав там від міських справ.

Ім’я Остапа не згадувалося ні в попередніх заявах, ні серед ділових контактів. Якщо Павлові було потрібне місце, де його ніхто не стане шукати, дім старого друга підходив майже ідеально. Наступного ранку Богдан і Лідія вирішили вирушити туди…