Подарунок долі серед старих речей: чому не варто квапитися викидати бабусині іграшки, не перевіривши їхніх таємниць

Він насупився. Спершу йому здалося, що це просто чергова непотрібна дрібничка, зламана чи зіпсована. Але цікавість виявилася сильнішою. Єгор дістав ляльку, покрутив її в руках, обмацав голову й шию, а тоді раптом відчув усередині пластикового горла щось щільне.

Серце в нього забилося швидше. Він подумав, що там може бути схований згорток. Може, гроші. Може, прикраса. Може, нарешті та сама знахідка, на яку він чекав стільки років. Тремтячими пальцями він обережно поліз у рот іграшки, намагаючись витягти те, що було заховане всередині.

Коли йому вдалося підчепити невеликий зім’ятий клаптик паперу, обличчя Єгора змінилося. На мить він навіть усміхнувся, певний, що тримає в руках ключ до нового життя. Але замість грошей чи коштовності в його долоні опинилася всього лише складена записка, списана нерівним дитячим почерком.

Розчарування вдарило різко й майже боляче. Єгор уже хотів був зім’яти папірець і відкинути його, але щось зупинило. Листок був не просто випадковим клаптиком паперу. Його ніби навмисне склали й сховали так, щоб хтось одного дня знайшов. Чоловік розгладив його брудними пальцями й почав розбирати криві літери.

Що далі він читав, то дужче хололи руки. Унизу стояла сьогоднішня дата. А вище тремтячою дитячою рукою було написане послання, від якого Єгору стало страшно так, як не було вже давно…