Радянська медсестра пройшла через Афганістан і повернулася додому зовсім іншою людиною

Треба було терміново везти ліки й кров. Їхали двома вантажівками; у конвої було шестеро солдатів. Мене послали, бо я була досвідчена і тому, що ніхто інший не хотів.

Їхали вдень. Солдати були напружені, автомати тримали напоготові. Дорога йшла вздовж річки ущелиною.

Я сиділа в кузові, дивилася на гори й думала, що скоро весна, що скоро додому. Удар прийшов зненацька. Попереду прогримів вибух: першу вантажівку підпалили.

Наша вантажівка загальмувала. Солдати вискочили, почали стріляти. Я лежала на дні кузова, закривши голову руками.

Стрілянина тривала хвилин п’ять, може, десять — я не знаю. Потім усе стихло. Мене витягли з вантажівки місцеві — моджахеди.

Троє. Один погано, але зрозуміло говорив моєю мовою. Він спитав: «Ти іноземка?» Я кивнула.

Він усміхнувся, сказав: «Добре». Усіх солдатів убили. Я бачила тіла, бачила кров на снігу.

Мене не вбили. Це було найгірше, що могло статися. Перший рік я провела в гірському селищі…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇