Ранок після весілля почався з підготовки до поїздки, аж поки дзвінок із РАЦСу не змінив усі плани

У цю мить обличчя Артема змінилося. Не різко, не театрально, але достатньо, щоб найуважніші з присутніх усе зрозуміли. З нього ніби витягли повітря. Упевнена постава осіла, губи зблідли, погляд метнувся до виходу.

— Це якась помилка, — сказав він. — Наклеп. Я скаржитимуся керівництву.

— Керівництво вже повідомлено, — рівно відповів Тарас Степанович. — Ваш доступ заблоковано. Трудові відносини припинено у зв’язку з наданням підробних документів. Це службова частина. Далі з вами говоритимуть інші люди.

— Ви не маєте права! — голос Артема зірвався вище, ніж він хотів. — Це моя дружина. Вона істеричка. Вона ображена, бо ми посварилися. Вона все підстроїла.

Слова посипалися швидко, нерівно. Маска чарівного менеджера сповзала з нього просто на очах у колег, секретарок, кур’єрів, відвідувачів. Той, хто вчора впевнено жартував на офісній кухні, тепер виглядав не успішним працівником, а людиною, застуканою біля чужого сейфа.

— У вас були підробні документи, — сказав начальник охорони. — Ви ввели компанію в оману. У вас могли бути доступи до комерційної інформації та матеріальних потоків. Ваші виправдання нас не цікавлять.

— Це маячня! — майже крикнув Артем. — Я Бойко! У мене паспорт!

— Паспорт передасте слідству.

Тарас Степанович ледь помітно кивнув співробітникам. Двоє чоловіків підійшли до Артема з обох боків.

— Пройдете з нами.

— Не чіпайте мене, я сам! — він смикнувся, але руки вже перехопили міцно й професійно. Без зайвої грубості, та так, що пручатися стало марно.

Його повели до виходу. Приниження було майже фізичним. Він бачив обличчя — допитливі, зневажливі, налякані, байдужі. Чув шепіт. Хтось підняв телефон, хтось відвів очі, ніби не хотів бруднитися чужим соромом. Ще недавно він був частиною цього місця, людиною в чистій сорочці й з гарною усмішкою. Тепер його виводили як стороннього, якого треба прибрати з будівлі.

— Внесіть його до закритого списку для партнерських структур, — сказав Тарас Степанович услід. — І підготуйте повний пакет для слідства.

Обертові двері виштовхнули Артема на вулицю. Він спіткнувся, втратив рівновагу й ледь не впав. Піджак збився, краватка з’їхала, на штанах з’явився пил. Спека вдарила в обличчя. За склом ділового центру на нього дивилися люди.

Він озирнувся й побачив машину Оксани. Сріблястий седан стояв там само, біля входу. У цю секунду йому здалося, що ще можна все виправити. Вона любить. Вона злякалася. Вона просто не розуміє, що накоїла…