Рідні зустріли мене запитанням, чому я живий, і цим видали плани, про які воліли б мовчати

Усі, хто був у кімнаті, здивовано перезирнулися. Спираючись долонями на коліна, я з показною важкістю підвівся й повільно попрямував відчиняти. На порозі стояла Ірина, старша інспекторка із соціальних виплат, у строгому діловому костюмі й із товстою картонною текою документів, яку міцно тримала в руках. Коли я провів її до вітальні, повітря ніби миттю перетворилося на лід.

Солодка штучна усмішка відразу сповзла з материного обличчя. Батько різко зблід і так глибоко втиснувся спиною в м’яке крісло, ніби сподівався розчинитися в оббивці. Оксана розгублено переводила погляд на незаплановану відвідувачку, ще не розуміючи сенсу того, що відбувається.

— Добрий день, — холодно й сухо промовила Ірина, займаючи вільний стілець навпроти батька. — Я маю обговорити найсерйозніші фінансові порушення, виявлені у справі вашого сина. Фахівці з цифрової безпеки встановили, що ключі доступу до його особистого кабінету ветерана були скомпрометовані. Хтось регулярно підробляв документи й надсилав заяви від імені Богдана.

Батько важко заїкався, а по його вкритому зморшками лобі великими краплями котився холодний піт.

— Я… я лише допомагав синові розбиратися з паперами… Він же дуже хворий! Він зовсім не розуміє, як працюють ці реєстри! — спробував виправдатися батько.

— У такому разі поясніть, чому останній вхід до кабінету був зареєстрований о другій ночі, а його гроші намагалися переказати за реквізитами невідомих третіх осіб? — сталевим тоном запитала інспекторка, розкриваючи теку.

У цю мить Марина не витримала. Здавалося, туго натягнута струна, на якій трималася їхня змова, з оглушливим дзвоном луснула.

— У всьому винен ти, ідіоте! — істерично вигукнула сестра й тицьнула тремтячим пальцем просто в обличчя Владиславові. — Це ти зі своїми геніальними задумами змусив батька позичати гроші в бандитів і зламувати відомчу систему!

Владислав, який перед зустріччю, вочевидь, устиг випити для хоробрості, раптом схопився й голосно, зневажливо зареготав на всю кімнату.

— Я змусив?! Та ви тут усі тільки й мріяли, щоб він нарешті здох! — волав Владислав, люто розмахуючи руками. — Ми вже розподілили все до останньої копійки! Тобі — розкішне весілля, мені — новий позашляховик, батькові — погашення величезних боргів! Ви самі твердили, що йому однаково лишилося кілька днів. То яка тоді різниця, коли забирати гроші?!

Кімнату накрила цілковита мертва, майже дзвінка тиша. Ірина й Оксана застигли на своїх місцях, приголомшені почутим. Оксана, як досвідчена соціальна працівниця, повільно перевела погляд на мою матір.

— Відповідайте чесно… Ви давали синові якісь ліки, яких йому не призначав лікар? — запитала вона дуже тихо, однак кожне слово прозвучало виразно. Її професійне чуття вже подавало сигнал небезпеки.

Мати сховала обличчя в долонях і, захлинаючись сльозами, почала істерично виправдовуватися:

— Я лише хотіла, щоб він довше спав і не страждав! Нічого поганого я не робила, тільки підмішала трохи сильного заспокійливого в ранкову каву, щоб йому не було так боляче дихати! Я його рідна мати й бажала йому добра!

Оксана швидким, упевненим і акуратним почерком занесла почуте до робочого блокнота. Усі карти нарешті лягли на стіл. Засліплені власною дурістю й охоплені панікою родичі добровільно вимовили фрази, що підтверджували шахрайську змову, злам відомчої системи й факт підмішування в каву не призначеної лікарем речовини. Причому кожне слово пролунало в присутності двох свідків, які прийшли сюди з виконання службових обов’язків…