Рідні зустріли мене запитанням, чому я живий, і цим видали плани, про які воліли б мовчати

Саме в цю ідеальну мить вхідні двері з гуркотом розчахнулися. До вітальні швидким, твердим кроком увійшов майор Коваленко, а слідом за ним — троє озброєних поліцейських у формі.

Правоохоронці діяли без найменшої метушні, точно, спокійно й із холодним професіоналізмом. За мить вони зайняли позиції по всьому периметру кімнати: один наблизився до приголомшеного батька, другий зупинився біля матері, третій надійно перекрив Владиславові єдиний шлях до виходу. Коваленко пред’явив службове посвідчення й голосно, так, щоб чув увесь дім, оголосив моїм родичам, що кожного з них буде затримано й доправлено до центрального управління на офіційний допит.

Мати зірвалася на пронизливий крик, благала пояснити, що відбувається, і твердила про якусь жахливу помилку. Обличчя батька набуло попелясто-сірого кольору; він безсило осів у кріслі, ніби разом утратив усі сили, і втупив порожній погляд у стіну. Владислав агресивно заговорив про свої права, закричав, що негайно вимагає адвоката, але поліцейський жорстко, хоч і не виходячи за межі закону, змусив його заспокоїтися: поклав важку долоню на плече й наказав замовкнути.

Лише Марина не видала ані звуку. Вона стояла, мов укопана, і невідривно дивилася просто мені в обличчя. У її очах я виразно побачив ту саму мить, коли всі розрізнені шматки цієї гри нарешті склалися в єдину картину. Початкове потрясіння поступилося глибокому усвідомленню, а потім перетворилося на пекучу, шалену ненависть. Сестра зрозуміла все: образ помираючого брата був вигадкою, я лишався цілком здоровим і навмисне влаштував цю пастку, щоб погубити їх.

Рівно о чотирнадцятій тридцять важкі шини зашурхотіли по гравію, змусивши всіх мимоволі повернутися до вікна. На подвір’я в’їхав той самий знайомий позашляховик із затемненим склом. Із машини впевнено вийшли двоє широкоплечих чоловіків у шкіряних куртках — злочинні кредитори, які приїхали стягнути батьків борг. Вони встигли зробити до хвіртки лише кілька кроків, коли поліцейські з групи захоплення, що весь цей час перебували в засідці на вулиці, миттєво їх перехопили.

Один бандит спробував чинити збройний опір, але його блискавично поклали грудьми на капот і завели руки за спину, клацнувши кайданками. Згодом з’ясувалося, що цю людину вже два роки розшукували за рекет. Безпосередню загрозу з боку цих двох правоохоронці усунули.

Побачивши за вікном бандитів у кайданках, мати заридала ще голосніше. Мабуть, лише тоді вона остаточно усвідомила: її блискучий задум розплатитися з боргами ціною моєї смерті зруйнувався безповоротно…