Розбираючи старе горище, хлопець знайшов дивний фотоколаж своєї дружини, зроблений 15 років тому

Тетяна дістала ще один аркуш. Через два дні після зникнення Світли до чергової частини зателефонувала невідома й сказала, що бачила схожу дівчину в міжміському автобусі. Перевірка нічого не дала, але пошуки на певний час змістилися до вокзалу. Голос тієї, що дзвонила, ніхто не записав. Тітка завжди вважала цей дзвінок спробою заплутати родину, хоча довести це було неможливо.

— Чому ти мовчала про свідка? — спитав Артем.

— Твоя мама просила не копатися, коли слідчий сказав, що зачіпки немає. Вона вже не спала, вважала себе винною. А потім ти познайомив нас з Анею під іншим прізвищем. Я побачила спокійну жінку, яка тримала тебе за руку. Мені й на думку не спало, що це та перелякана дівчинка з паперів.

Повернувшись, Артем застав Анну на кухні. Перед нею стояла неторкана чашка, на поверхні чаю застигла молочна плівка. Він поклав копію пояснення поруч. Анна прочитала перший рядок і заплющила очі. На запитання про анонімний дзвінок вона відповіла, що не телефонувала, але її голос був такий слабкий, що Артем не зрозумів, чи вірити.

Нарешті Анна зізналася: зі Світлою вони познайомилися в кіоску й швидко здружилися. Світла допомагала там вечорами, поки шукала постійну роботу. Вона була галаслива, вперта, приносила дешеві булочки й мріяла назбирати на курси. Разом вони слухали музику в одному навушнику й фотографували одна одну, коли не було клієнтів. Світла кілька разів бувала й у бабусиному будинку, допомагала Анні фарбувати віконну раму, тож добре знала двір і кімнати. Анна приховувала цю дружбу від матері, бо Олена називала Світлу надто допитливою й вимагала більше не пускати її за прилавок.

Віктор привозив до кіоску папір і забирав конверти з грошима. Світла помітила, що він з’являється поруч надто часто, і попросила Анну фотографувати все незвичне. Останнього вечора вона збиралася поговорити з Оленою й забрати якийсь зошит. Анна сказала, що пішла слідом, але запізнилася. У літній кухні біля печі лежала Світла, а Віктор стояв над нею. Він змусив Анну кинути Світлину сумку в палаючу бочку, а мати наказала мовчати. Потім Анна збрехала слідчому. Зізнавшись у цьому, вона закрила обличчя долонями, і її плечі дрібно затремтіли…