Самотній хлопчик зустрів у лісі лева, і ця зустріч стала початком незвичайної історії
Микита тихо схлипнув. Йому хотілося повірити, що звір не завдасть йому шкоди, але здоровий глузд відчайдушно цьому противився. Левиця сіла навпроти, підібгавши передні лапи, і якийсь час просто дивилася.
У її погляді не було людського жалю. Але й злості в ньому не було. Від цього ставало дивно: ніби перед хлопчиком стояло не чудовисько зі страшних історій, а жива істота, яка бачить його слабкість і з незрозумілої причини не користується нею.
Микита спробував відповзти вбік. Левиця відразу підвелася і змінила поведінку. Вона почала підштовхувати його в одному напрямку. Спочатку ледь помітно, ніби перевіряючи, чи здатен він рухатися. Потім сильніше.
Хлопчик упирався долонями в землю, мотав головою, хоча розумів, що звір не зрозуміє людської відмови.
Левиця відійшла на кілька кроків, озирнулася, повернулася і знову штовхнула його туди ж. Потім повторила це ще раз. Відійти. Подивитися назад. Повернутися. Підштовхнути.
З кожним разом сенс ставав яснішим, але прийняти його було майже неможливо.
Вона кликала його за собою.
Микита видихнув, відчуваючи, як новий страх піднімається всередині. Іти за левицею? Самому? У зарості? Це здавалося божевіллям. Але залишатися було не менш страшно. Тут його могли не знайти. Тут він міг знепритомніти від болю, спеки й спраги. Тут могли з’явитися інші звірі.
Левиця, ніби втомившись від його нерухомості, низько загарчала і вдарила лапою по сухій землі. Пил піднявся легкою хмаркою. Микита закашлявся — і тільки тоді зрозумів, як болісно хоче пити.
Доти страх заглушав усе інше. Тепер спрага навалилася на нього відразу. Язик прилипав до піднебіння. Губи пекли. Голова гуділа. Зранку він майже не пив, а біг, крик, сльози й спека витягли з нього останні сили.
Озирнувшись, Микита помітив довгу міцну гілку. Він підтягнув її до себе, стиснув обома руками, спробував натиснути. Гілка витримала. Тоді він, насилу спираючись на неї, почав підводитися.
Піднятися виявилося майже так само важко, як тікати. Кісточку пронизав біль, перед очима потемніло. Микита стиснув зуби, щоб не закричати, і переніс вагу на здорову ногу.
Левиця вже стояла попереду і чекала…
