Сліпий знахар зірвав намисто з шиї дівчини й кинув у піч
Наступний день Дарина провела в медичному пункті. Вона виконувала звичну роботу, але час від часу зупинялася біля вікна й вдивлялася в сіру вулицю. Ближче до вечора у дворі будинку почувся автомобільний двигун, а невдовзі Раїса Петрівна відчинила двері Вікторові, що приїхав.
Мати пропустила його всередину без привітання. У її погляді було стільки холодної зневаги, що Віктор поспішив пройти на кухню й там одразу заговорив. Дарина стояла біля вікна, не пропонуючи йому сісти, але він усе ж зняв куртку й звично повісив її на спинку стільця.
Цей буденний рух завдав їй несподіваного болю. Зовсім недавно він почувався в цьому домі майже своїм, пив із знайомої чашки й лишався ночувати. Тепер кожен його дотик до їхніх речей сприймався як слід чужої людини, яка надто довго користувалася виявленою довірою.
Віктор запропонував поговорити спокійно, без істерик і взаємних звинувачень. Він запевняв, що розуміє її стан, готовий оплатити медичні витрати й допомогти грошима, якщо вони розійдуться «по-доброму». За ввічливою промовою, як і раніше, ховалася одна вимога: Дарина мала відмовитися від дитини й зникнути з його життя.
Вона слухала, не перебиваючи. Що довше Віктор міркував про розсудливість і майбутнє, то ясніше ставало, що жодного спільного майбутнього він ніколи не планував. Йому хотілося лише повернути колишній зручний лад і не відповідати за наслідки.
Коли вмовляння не подіяли, його голос змінився. Віктор нахилився вперед і нагадав про дружину. Він сказав, що Дарина вже бачила, на що та здатна, а намисто було лише першим попередженням.
«Вона не зупиниться, — вимовив він майже співчутливо. — Ти не розумієш, з ким вирішила боротися». Дарина відчула не страх, а відразу: чоловік, який втягнув її в небезпеку, тепер використовував власну дружину як погрозу, щоб змусити прийняти вигідне йому рішення.
За стіною ледь чутно рухалася Раїса Петрівна. Вона не втручалася, даючи доньці самій завершити цю розмову, але її присутність додавала Дарині стійкості. Раніше один суворий материн погляд сприймався як обмеження, тепер же дім, її кроки й знайомий дзенькіт посуду відчувалися опорою, якої Віктор ніколи не міг дати.
Дарина подивилася на нього без колишньої надії. Їй більше не треба було вгадувати, де правда в його обіцянках: правдою були переляк при вигляді опіків, розрахунок після звістки про вагітність і готовність прикритися погрозами дружини. Усе інше слугувало лише зручною обгорткою.
«Іди», — відповіла вона. Віктор спробував продовжити, але Дарина повторила це слово, не підвищуючи голосу. Тоді він різко підвівся й схопив куртку.
Із двору долинув розмірений скрип снігу. Дарина глянула крізь шибку й побачила Миколу, який стояв по той бік хвіртки. Руки в нього були опущені, постава лишалася спокійною; він не стукав і не робив жестів, а просто дивився на будинок.
Віктор теж його помітив. Кілька секунд чоловіки дивилися один на одного крізь вікно. У незворушному обличчі Миколи не було відкритої загрози, однак Віктор раптом перестав сперечатися, надягнув куртку й застебнув блискавку до підборіддя.
Перед відходом він кинув, що Дарина ще пошкодує про свою впертість. Потім швидко пройшов через подвір’я, минув Миколу й сів у машину. Микола лише трохи відступив, звільняючи дорогу, і провів автомобіль поглядом.
Дарина вийшла на ґанок без пальта. Мороз одразу перехопив подих, але вона лишилася на верхній сходинці. «Пробач мені», — сказала вона, і пояснювати, за що саме просить пробачення, не було потреби.
Микола помовчав, коротко кивнув і не став утішати її красивими словами. Він повернувся й пішов додому, залишаючи на снігу глибокі рівні сліди. Дарина дивилася йому вслід і вперше розуміла, скільки гідності було в його колишньому мовчанні.
За відчиненими дверима Раїса Петрівна навмисне голосно переставляла посуд, даючи доньці час побути наодинці. Дарина обхопила себе руками, але не поспішала повертатися в тепло. Після місяців брехні поруч нарешті опинилася людина, якій не треба було нічого доводити і яка все одно прийшла, коли виявилася потрібною…
