Собака наполегливо тягнула господаря до сміттєвих контейнерів, аж поки він не помітив там дещо дивне

І з другого не зрозумів. Полички під неї в мене не було. Далі пішла нудна й єдино правильна частина.

Доповідь. Левченко вислухав стоячи. Подивився запис сам, два фрагменти, і сказав не мені, а кудись у стіну.

68 років. Потім мені. Затримання.

Завтра вранці. До того. Ні кроку до під’їзду.

Зовнішнє спостереження за під’їздом, щоб не пішла. І головне, щоб нічого не доробила. Поліщуку я віддзвонив сам.

Нагляд такі речі має знати до, а не після. Обшук оформили в терміновому порядку. Суд повідомили в установлений строк.

Із квартири могло зникнути те, що ще лишалося. Решту дня я сидів на обліках, в архівах. Тепер уже по ній.

Гнатюк Людмила Василівна. 1947 року народження. Невелике місто.

Інститут іноземних мов. Німецька, англійська. Міжнародний туризм.

Міжнародний готель. 8 місць роботи. Загального стажу близько 16 років.

У цьому будинку з 1971 року. Несудима. Приводів немає.

Тричі лежала в психіатричних стаціонарах. Роки різні, діагнози в довідках закриті. На обліку не перебуває.

І окремою папкою — розшукова справа 2000 року. Чоловік.

Гнатюк Микола Федорович. 56 років. Вийшов із дому й не повернувся.

Паспорт лишився в квартирі. Банківські документи лишилися в квартирі. Заяву про зникнення подано.

Не знайдений. Ні живим, ні мертвим. 15 років.

А навесні 2015-го — свіжа бумага в тій самій папці, Гнатюк звернулася повторно. Прийшла сама й попросила поновити розшук чоловіка. Через 15 років.

За три місяці до того, як її сусідка перестала відповідати на дзвінки. Я читав це вже вночі. У кабінеті.

І один раз за ніч закурив у відчинену кватирку. Перший раз за місяць.

На столі лежали роздруківки кадрів. Сім стопок — по одній на кожен вихід. І обхідний лист восьмого поверху з моїм почерком.

З дивацтвами. Передати дільничному. Між цим листом і цими стопками вміщалися чотири доби.

Мої чотири доби. Підвали. Інше місто.

Магніти зі стрілками. Галині Степанівні було 79. Вона пустила сусідку пожити.

По-сусідськи. Як 40 років тут було заведено. Більше я тієї ночі про це не думав словами.

Словами тут не було чого робити. Вранці мала бути робота. І працювати по ній слід було з холодною головою…