Співбесіда мала стати початком кар’єри, але за директорським столом на неї чекав несподіваний чоловік

Storium · Читать на русском:

— Ось тут, — Марина вказала на рядок в акті. — «Консультаційний супровід маршрутизації поставок». Формулювання розмите. Результат не можна перевірити об’єктивно. Він обирав послуги, де підсумок роботи неможливо виміряти напряму.

Микита нахилився ближче. Їхні плечі опинилися зовсім поруч. Марина помітила це, але не відсторонилася. Думка була важливіша.

— І другий закономірний момент, — продовжила вона, перегортаючи папку. — Усі три підрядники з’явилися в базі протягом одного періоду на другому році роботи Морозова. Спочатку він вивчав систему, потім запустив кілька каналів одночасно.

— Грамотно, — сказав Микита холодно.

— Дуже. А Кравцов прикривав це, бо окремо все виглядало як дрібні технічні неточності. Разом — уже велика сума.

Микита відкинувся на спинку крісла.

— За вісім місяців близько чотирьох мільйонів. По трьох контрагентах. І це лише те, що знайшли.

— Я б перевірила ще кількох підрядників, які з’явилися в той самий період.

Він подивився на неї.

— Думаєш, є ще?

— Акуратна людина не обмежиться трьома каналами, якщо система дозволяє більше.

Микита мовчав кілька секунд. Потім тихо всміхнувся.

— Що?

— Нічого. Просто на четвертому курсі ти так само розкладала кейс на семінарі. Поки решта ще читали умови.

Марина подивилася на нього.

— Ти це пам’ятаєш?

— Так.

— Тоді чому сказав, що там не було власної думки?

Він помовчав. За вікном темне місто жило своїм нічним життям: вогні, силуети будівель, далекий гул.

— Бо твоя ідея була кращою за мою, — сказав Микита. — А я був двадцятидворічним ідіотом, який не вмів із цим давати собі раду.

Марина дивилася на нього.

Фраза була надто прямою, щоб здатися красивою. Він говорив так само, як про роботу: без прикрас, без спроб пом’якшити.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

Тиша між ними стала іншою. Не робочою. Не напруженою. Новою.

Марина подивилася на годинник.

— Пів на одинадцяту. Ми тут три години.

— Я знаю.

— І ти досі мене не вигнав.

Микита ледь усміхнувся.

— Ти перша людина в цьому офісі, з якою мені не нудно думати.

Марина не відразу знайшла відповідь. Це було незвично: вона майже завжди знаходила відповідь.

— Давай закінчимо останню папку, — сказала вона нарешті. — Потім покажу, кого ще варто перевірити.

— Давай.

Вони знову схилилися над документами.

За вікном поступово світало. Ніч відступала повільно, як буває восени, коли темрява тримається до останнього. На той момент, коли вони закрили останню папку, місто за склом уже стало не чорним, а сіро-синім.

Світанок застав їх за одним столом.

І жоден із них не помітив, у який момент перестав думати про іншого як про суперника.

О шостій ранку небо за панорамними вікнами кабінету стало блідо-золотавим. Світло входило обережно, майже безшумно. Марина сиділа за переговорним столом, відкинувшись на спинку крісла, і дивилася на останню сторінку зведення. Очі щипало, але терпимо. Кава, яку вони двічі варили в приймальні, давно закінчилася. Останню годину вони трималися на впертості.

Микита сидів навпроти. Він теж утомився. Не так, щоб це кидалося в очі будь-кому, але Марина вже навчилася помічати дрібниці: складка між бровами стала глибшою, голос — тихішим.

— Отже, — сказав він, закриваючи папку. — П’ять підрядників. Не три.

— Я так і думала. Четвертий і п’ятий — та сама схема, тільки суми менші. Схоже, тестові канали. Морозов перевіряв, чи спрацює контроль.

— Не спрацював.

— Бо ніхто не дивився на картину цілком. Кожен відділ бачив лише свій шматок.

Микита встав і підійшов до вікна. Марина дивилася на його спину й думала, що за цю ніч побачила його інакше. Не директора з жорстким поглядом, не людину, яка тримає дистанцію, а того, кому справді важливо, що відбувається з компанією. Він злився не через зачеплену гордість. Він злився тому, що система дала тріщину, а він хотів зрозуміти де.

— Загальна сума по п’яти контрагентах — близько п’яти мільйонів восьмисот тисяч, — сказав він, не обертаючись.

— Це лише видима частина. Слідство може знайти більше. У них доступ до банківських даних напряму.

— Так.

Він помовчав.

— Але мене більше хвилює не сума. А місце, через яке це пройшло.

— Я думала про це.

Він обернувся.

— Проблема в тому, що фінансовий контроль і операційний облік розділені. Платежі проходять у своїх контурах, але ніхто автоматично не відстежує поведінку конкретного контрагента за період. Потрібні тригери на аномалії. Або ручна перехресна перевірка, або автоматизація.

Микита дивився на неї.

— Ти зрозуміла це за ніч?

— Я зрозуміла це ще на першому тижні, коли читала регламенти. Просто тоді не було приводу говорити.

— Чому не сказала?

— Бо я працювала тут десять днів і вже винесла спостереження по відділу на планірці. Ти сам зробив мені зауваження.

Микита помовчав. У кутику його рота з’явилася слабка усмішка.

— Зробив. Несправедливо.

— Не зовсім. За формою ти мав рацію. По суті моє спостереження теж було правильним. Обидві речі можуть існувати одночасно.

— Можуть.

Вони дивилися одне на одного через стіл, завалений паперами. За вікном місто остаточно прокинулося. Внизу пішли перші машини.

— Іди додому, — сказав Микита. — Поспи. Сьогодні можеш прийти після обіду.

— Я прийду як завжди.