Співбесіда мала стати початком кар’єри, але за директорським столом на неї чекав несподіваний чоловік

Марина встала.

— Зачекайте, — сказав Микита.

Він подивився на Сєдова.

— Дмитре Аркадійовичу, залиште нас на хвилину.

Сєдов вийшов без запитань. Вочевидь, звик до того, що директор іноді проводить частину розмови окремо.

Микита підвівся й підійшов до вікна. Кілька секунд дивився назовні спиною до Марини.

— «ВекторЛог» пов’язаний із конкурентами, — сказав він. — Це вже встановлено.

Марина мовчала.

— Підставна компанія. Формальний власник, ланцюг транзитних рахунків. Гроші йшли частинами.

Він повернувся не одразу.

— Людина всередині холдингу, яка ввела їх у базу й проводила платежі, не Кравцов. Кравцов заплющував очі. Можливо, отримував частку. Але схему організував інший співробітник.

— Хто?

Микита повернувся.

— Заступник Кравцова. Працював у нас два роки. Прийшов із сильними рекомендаціями, які виявилися частково підробленими. Його попередній роботодавець був пов’язаний із конкурентною структурою.

Марина повільно видихнула.

— Тобто його впровадили спеціально.

— Так.

Микита дивився прямо.

— Якби ти не підняла це питання на нараді, схема працювала б далі. Річна перевірка, найімовірніше, теж пройшла б повз. Кравцов умів пояснювати.

Марина помітила це не відразу, але потім зрозуміла: він сказав «ти». Не «Соколова», не «Марино Олегівно». Просто «ти». Межа між ними зсунулася ледь вловимо.

— Отже, я випадково натрапила на це, — сказала вона.

— Випадково натрапила й не пройшла повз. Це різні речі.

Він повернувся за стіл.

— Ти розумієш, що кілька людей в офісі зараз тебе не люблять?

— Здогадуюся.

— Це мине. Коли стане відомий масштаб, ставлення зміниться. Але поки будь уважна.

— У якому сенсі?

— У прямому. Людина, яка будувала цю схему два роки, достатньо розумна, щоб зрозуміти, хто її викрив. І достатньо зла, щоб це запам’ятати.

У його словах не було залякування. Лише інформація. Така сама жорстка й ясна, як усе, що він говорив по роботі.

— Зрозуміла.

— Добре. Іди працювати.

Марина підвелася, дійшла до дверей, але зупинилася.

— Микито.

Він підвів погляд.

— Дякую, що сказав особисто. Не через Ларіна.

Він дивився на неї секунду. Потім кивнув.

У ліфті Марина думала, що між ними знову щось змінилося. Без гучних слів, без пояснень. Просто зсунулося.

І вона не знала, в який бік.

Розв’язка настала швидко. За мірками корпоративних розслідувань — майже стрімко. За півтора тижня після тієї наради заступника Кравцова, Олега Сергійовича Морозова, звільнили. Того ж дня до компанії приїхали представники слідства. Кравцов подав заяву про звільнення пізніше того самого дня.

Офіційного докладного оголошення не було. Лише наказ про кадрові зміни. Але офіс усе знав. Офіси завжди все знають.

Марина працювала спокійно, майже не підводячи голови. Після обіду Олексій підійшов до її столу й поставив поруч із кухлем склянку кави з автомата.

— Від мене, — сказав він. — Просто так.

Марина подивилася на нього.

Олексій знизав плечима з виглядом людини, якій ніяково, але промовчати вже не можна.

— Ти мала рацію. А я тоді сказав дурницю. Про місяць і сім років.

— Забудь.

— Уже, — кивнув він і повернувся на місце.

Ніна нічого не сказала. Лише, проходячи повз, затримала на Марині погляд і ледь помітно кивнула.

Цього виявилося достатньо.

У п’ятницю ввечері Микита знову викликав Марину. Була початок сьомої. Майже всі пішли. У відділі залишалися тільки вона й Ілля: вони закінчували скориговану аналітику по кварталу з урахуванням нових даних.

Ілля пішов о пів на сьому. Марина вже збиралася слідом, коли прийшов короткий лист:

«Соколова, зайдіть. Воронцов».

Вона піднялася на вісімнадцятий. Приймальня була порожня. Двері кабінету прочинені, зі щілини падала смуга світла.

Марина постукала й увійшла.

Кабінет виглядав інакше. Не меблями — атмосферою. На переговорному столі були розкладені роздруківки, папки, відкриті ноутбуки. Багато аркушів. Дуже багато.

Микита стояв біля столу. Піджак висів на спинці крісла, рукави сорочки були засукані. Він дивився в один із документів із виразом людини, яка шукає конкретну точку й не знаходить.

— Зачини двері, — сказав він, не підводячи очей.

Марина зачинила й підійшла ближче.

— Що це?

— Повна фінансова документація по «ВекторЛогу» і ще двох підрядниках, яких виявила служба безпеки. Слідство забрало копії, але я хочу зрозуміти схему сам. До зовнішньої перевірки.

Марина подивилася на стіл.

Даних було багато: кілька періодів, три контрагенти, платіжні доручення, акти, договори.

— Ти хочеш розібратися сам?

— Так.

— Навіщо?

Він підвів очі.

— Зовнішні аудитори скажуть, що сталося. Мені треба зрозуміти, як це стало можливим. Яка діра в системі дозволила схемі працювати два роки.

Марина помовчала. Потім зняла куртку, кинула на сусіднє крісло й сіла.

— Показуй, з чого починав Морозов.

Погляд Микити змінився. Не здивувався — радше став тихішим.

Він просто кивнув і сів поруч.

Вони працювали три години без перерви. Марина розбирала платіжні документи, Микита — договори, потім мінялися, потім зводили дані разом. Схема розкривалася поступово, як карта незнайомої місцевості: спершу окремі фрагменти, потім зв’язки, потім загальний рисунок.

Морозов діяв акуратно. Суми добиралися так, щоб не перевищувати поріг автоматичної перевірки. Платежі дробилися й ішли з інтервалом у кілька днів. Акти були складені професійно. Якщо не знаєш, куди дивитися, причепитися майже неможливо…