Студент провів додому злиденну пенсіонерку

Спитати, куди все поділося, Артем посоромився. Подякував за чай, попрощався, але дорогою все думав про Ніну Сергіївну. Хто міг так обійтися з літньою людиною? Не сама ж вона розпродала меблі, щоб потім ходити просити милостиню?

Спершу він збирався порадитися з давнім приятелем. Потім передумав: досвіду в того небагато, зате непотрібних порад наговорить сім мішків гречаної вовни. Краще спитати в матері. Артем поїхав до неї — хотілося зрозуміти, чим іще можна допомогти старенькій.

Оксана Іллівна сиділа за шиттям. Вона іноді брала замовлення додому, і син застав її за черговою роботою. Усього рік тому мати вийшла на пенсію, але відпочинок за державний кошт поки що як слід оцінити не вдалося: усе одно доводилося підробляти.

Артем присів біля неї.

— Мамо, мені сьогодні трапилася старенька. Стояла біля церкви, просила грошей.

Оксана Іллівна відклала шиття.

— І що? Мені теж часто такі люди трапляються. Я їм дріб’язок даю, буває.

— А я дав їй тисячу. Потім провів до квартири, сходив по продукти. Ми з нею чаю попили.

Мати глибоко зітхнула.

— Знаю я, який ти жалісливий. Правильно зробив, молодець. А далі що?

Обійнявши її, Артем відповів:

— Мені здається, у неї серйозна біда.

Тут до кімнати увійшов Віктор Степанович.

— Яка біда? У кого?

Артемові довелося повторити батькові всю історію від самого початку. Він розповів, як поклав Ніні Сергіївні тисячу до коробки, як потім провів її додому, побачив пакет зі зіпсованими яблуками під столом і повернувся з продуктами. Тепер він не промовчав і про квартиру: у кімнатах майже немає меблів, у вітальні залишилися старі диван і шафа, а сама господиня перераховувала дріб’язок, вирішуючи, чи вистачить їй на хліб і чай.

Оксана Іллівна закінчила шити й сказала:

— Мабуть, тут і справді щось негаразд. Я не раз бачила старих, яким пенсії не вистачає, от вони й просять. Але в цієї жінки, виходить, гроші комусь ідуть.

— Я теж так подумав, — кивнув Артем. — По продукти вона ж не пішла. Перераховувала при мені дріб’язок, а потім каже: на хліб і чай вистачить.

Тепер замислилися обоє батьків. Віктор Степанович повернувся до того, що особливо його зацікавило:

— Стривай, синку. Ти сказав, у неї й меблів немає?

Артем кивнув і уточнив: у кімнатах майже порожньо, лише у вітальні диван із шафою, обидва старі. Пояснень можна було вигадати кілька. Але перевірити бодай одне без розуміння того, що коїться в родині Ніни Сергіївни, не вийшло б…