Сваха висміяла скромний подарунок матері нареченої, не підозрюючи, що за хвилину дізнається його справжню цінність.

Відповідь на це запитання належало знайти вже зовсім скоро, але поки що вона вирішила порадитися з найближчими людьми, перш ніж робити такий серйозний крок.

Наступного дня Лариса Михайлівна запросила доньку із зятем до себе додому, щоб спокійно, без зайвих емоцій обговорити, як учинити з новою інформацією про спробу підготувати проєкт договору дарування. Оксана з Богданом приїхали надвечір, і всі троє розташувалися на кухні — тій самій кухні, де кілька місяців тому починалася ця розмова про весілля, про майбутню свекруху, про перші тривожні передчуття.

— Я хочу, щоб ви обоє знали, — почала Лариса Михайлівна, розливаючи чай у чашки. — Учора мені зателефонували з нотаріальної контори й розповіли, що Світлана Ігорівна намагалася підготувати документи про дарування моєї квартири на ваше ім’я без мого відома та згоди. Нотаріус, звісно, відмовив їй у цьому, але сам факт такого звернення — серйозний тривожний сигнал.

Богдан зблід, поставив чашку на стіл так різко, що чай вихлюпнувся на блюдце.

— Ларисо Михайлівно, я… Я навіть не знаю, що сказати. Це вже переходить усі межі.

— Вона хотіла підробити документи?

— Не зовсім підробити в прямому значенні, — уточнила Лариса Михайлівна. — Радше підготувати їх заздалегідь, розраховуючи, вочевидь, якось отримати мою згоду чи підпис обманним шляхом або просто тримати документи напоготові на випадок, якщо вдасться на мене якось натиснути чи вмовити. Саме звернення до нотаріуса ще нічого не доводить, але разом з іншими обставинами має вкрай підозрілий вигляд.

Оксана на мить закрила обличчя руками, а потім підняла голову, і в її очах читалася суміш утоми й рішучості.

— Мамо, що ти збираєшся робити? Ти ж розумієш: якщо дійде до кримінальної справи, це остаточно зруйнує сім’ю Богдана. Світлана Ігорівна може отримати судимість, а це позначиться і на репутації Богдана, і на наших із ним стосунках, і на стосунках з її родичами.

Лариса Михайлівна трохи помовчала, обмірковуючи відповідь, потім уважно поглянула на зятя.

— Богдане, я хочу передусім почути твою думку. Це твоя мати, і що б вона не зробила, для тебе це й далі важка ситуація. Як ти гадаєш, чи варто передати нові відомості поліції та домагатися їхньої офіційної перевірки, чи поки що обмежитися вже отриманим попередженням?

Богдан довго мовчав, обмірковуючи відповідь, а потім заговорив повільно, ретельно зважуючи кожне слово:

— Ларисо Михайлівно, я думаю, що рішення має цілковито залишатися за вами. Це ваша квартира, ваша безпека, ваше право захищати себе будь-якими законними способами. Я не проситиму виявити поблажливість до моєї матері лише тому, що вона моя мати. Вона сама власноруч довела ситуацію до такого стану, і, якщо зазнає заслуженого покарання, це буде справедливо. Єдине, за що я справді переживаю, — щоб Оксана не постраждала від усього цього, щоб наше з нею життя не перетворилося на нескінченний розгляд суперечок між двома сім’ями.

Лариса Михайлівна кивнула, оцінивши зрілість і чесність цієї відповіді.

— Добре, Богдане, дякую тобі за відвертість. Думаю, я вчиню так. Офіційної заяви з вимогою негайно розпочати кримінальне переслідування я поки що не подаватиму. Не тому, що боюся наслідків або шкодую твою матір, а тому, що розумію: якщо перевірка переросте в розслідування, воно може розтягнутися на місяці, а то й роки, попсувати нерви всім, зокрема вам з Оксаною, а до суду справа може й не дійти. Натомість я надішлю офіційний запит до нотаріальної контори, отримаю письмове підтвердження того, що сталося, і передам його разом з уже наявною інформацією до поліції, долучивши до матеріалів перевірки. Так усю послідовність подій, усі дати та звернення буде задокументовано. Якщо Світлана Ігорівна знову вдасться до конкретних дій, поліція вже матиме потрібний контекст для швидкої перевірки й оцінки нових обставин.

— Тобто ти начебто попереджаєш її востаннє, але офіційно, документально? — уточнила Оксана.

— Саме так, донечко. Це буде офіційно зафіксоване попередження, а не порожня сімейна погроза. Якщо вона зробить нову спробу, поліція зможе перевірити нові відомості й оцінити всі обставини разом з уже зібраними матеріалами. А якщо їй вистачить розуму зупинитися зараз, що ж, нехай живе спокійно, я не збираюся домагатися покарання заради помсти. Для мене важлива безпека, а не чужі страждання.

Богдан зітхнув із явним полегшенням, хоча його обличчя залишалося напруженим.

— Дякую вам, Ларисо Михайлівно. Це справді мудре рішення. Я поговорю з матір’ю сьогодні ж, розповім їй про те, що вам стало відомо про нотаріальну контору, і поясню, наскільки серйозно вона ризикує, якщо й далі так чинитиме…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇