Свекруха набрала повний кошик дорогих продуктів, розраховуючи, що платити знову буду я

За її спиною Олеся вже натискала кнопку виклику.

— Нелю! Четверта каса, скасування!

Валентина Миронівна стояла біля стрічки, як біля ганебного стовпа. Марта намагалася зробити вигляд, що це все її не стосується, але червоні плями на щоках видавали більше, ніж будь-які слова. Студент фиркнув убік. Чоловік із вугіллям, уже опинившись біля сусідньої каси, не втримався:

— Наступного разу бажання перевіряйте до каси.

Оксана пройшла до зони самообслуговування, швидко пробила свої дві покупки, приклала картку й склала кефір із сиром у невеликий пакет. Ніхто її не зупиняв. Ніхто не просив повернутися. Вистава вперше лишилася без головного спонсора…

Надворі повітря здалося свіжим аж до різкості. Оксана дійшла до машини, сіла за кермо, завела двигун і ввімкнула радіо неголосно — рівно настільки, щоб заповнити салон чимось нейтральним.

Вона чекала без злості. Дивовижно, але всередині не було ні тремтіння, ні сорому, ні звичного присмаку сімейної війни. Було відчуття, ніби з плечей зняли важке пальто, в якому вона надто довго ходила за чужою примхою.

Двері торгового центру розчахнулися за кілька хвилин. Валентина Миронівна й Марта вийшли звідти без пакетів із рибою, без ікри, без косметики. У руці в свекрухи бовтався один тонкий пакет. У ньому лежали батон і пачка найпростішої крупи…