Свекруха натиснула «play», не розуміючи, чому син так злякався цього запису

Вона знову ввімкнула пришвидшене перемотування. Час на екрані показував другу годину дня. Двері розчахнулися, і на порозі виник Богдан.

Людмила Петрівна випросталася. Ось він, годувальник. Прийшов, стомлений після важкого дня.

Зараз ця ледацюга почне йому нерви мотати. Але годувальник на відео поводився дивно. Він копнув черевики в різні боки.

Один відлетів під взуттєву полицю, другий ляпнувся просто на чистий килимок. Богдан скинув куртку, промахнувся повз гачок на тій самій вішалці, і куртка сповзла брудною плямою на підлогу. Піднімати він її не став.

Син прошлепав на кухню, відчинив холодильник. Дістав пательню з котлетами, згріб хліб і, не розігріваючи, почав жувати, стоячи посеред кухні й активно чухаючи живіт під задертою футболкою. Марина в цей час була в кімнаті, розмовляла з клієнтом по відеозв’язку, обговорюючи викрійку.

Богдан доїв. Кинув жирну пательню на стіл. Витер руки об кухонний рушник, залишивши на ньому помаранчеві сліди соусу.

Потім підійшов до комода, озирнувся. Відкрив шкатулку, куди Марина за кілька годин до того поклала зароблені гроші. Витяг звідти кілька купюр, розпхав по кишенях і пішов до кімнати.

Завалився на диван і ввімкнув телевізор. Людмила Петрівна стояла як громовідвід, у який щойно вдарила блискавка. Її обличчя пішло червоними плямами, а дихання стало важким, як у паровоза на підйомі.

— Богдане! — тихо, з оманливою лагідністю в голосі промовила вона. — А ти хіба не до сьомої вечора на роботі спину надриваєш?

Богдан втиснувся в шафу. Його губи тремтіли.

— Мамо, ну в нас же графік плаваючий, покази скасувалися. Мамо, я ж утомився, приліг.

— А гроші зі шкатулки ти навіщо взяв, трудівнику ти мій? — процідила мати.

Тут екран знову привернув увагу. Богдан на відео взяв телефон. Марина саме пішла у ванну замочувати якісь тканини, шуміла вода.

Богдан дзвонив комусь. Звук був чистий і гучний. Людмила Петрівна знову перевела відео в нормальний режим…