Свекруха не кинула лежачу невістку навіть після відходу сина, та день її одужання приніс несподіване відкриття

Оксана нічого не помічала. Вона любила чоловіка довірливо, раділа його успіхам, виправдовувала втому й пізні повернення. А одного разу після сімейної вечері сказала, що чекає дитину.

Марія Степанівна схопилася, обійняла її, вже уявляючи дитячий сміх у квартирі. Богдан же помовчав, насупився й тихо сказав:

— Може, зарано?

— Чому зарано? — Оксана розгубилася. — Ти працюєш, я теж. Ми впораємося.

— У нас свого житла немає.

— Зате мама поруч. Я потім раніше вийду на роботу. Ви ж допоможете нам?

— Звісно допоможу, донечко, — одразу відповіла Марія Степанівна. — Сил у мене ще вистачить.

Богдан усміхнувся дружині, та усмішка вийшла чужою. Увесь тиждень він ходив похмурий, при Оксані тримався, а щойно вона відверталася — обличчя його ставало холодним і невдоволеним. Марія Степанівна дивилася на нього й болісно думала, де ж у вихованні прогавила те головне, без чого людина перестає відповідати за тих, хто їй довірився.

У вихідний Богдан запропонував дружині з’їздити по подарунки до Нового року. За вікном блищала ожеледиця, сірий день здавався слизьким навіть крізь скло.

— Може, відкладете? — попросила Марія Степанівна. — Часу ще достатньо, а дорога небезпечна.

— Мамо, не накручуй, — сказав він. — Машина хороша, я обережно.

Вони пішли. Минув час, другий, п’ятий. Телефон Богдана був вимкнений, Оксана не відповідала. Марія Степанівна ходила квартирою, прислухаючись до кожного звуку. Коли нарешті задзвонив телефон невістки, вона схопила його тремтячими руками.

— Оксаночко, де ви?

— Це лікар міської лікарні, — відповів незнайомий голос. — Ви ким доводитеся власниці телефону?

— Я її мама… свекруха. Що з нею? Що з моїм сином?

— Ваш син пішов, хоча йому рекомендували залишитися під наглядом. У дівчини серйозні травми.

Марія Степанівна кинулася вдягатися. У цю мить до квартири зайшов Богдан: обличчя подряпане, крок непевний, але на ногах.

— Чому ти тут? — видихнула вона. — Оксана в лікарні!

— Мамо, не зараз, — різко сказав він і пройшов повз.

Вона не стала затримуватися. Викликала машину й вибігла з дому, відчуваючи, як страх вибиває з-під ніг землю…