Свекруха продала два будинки й вирішила оселитися в невістки. Та погодилася й надіслала їй адресу, яка змінила плани всієї родини

— Адреса правильна, Маріє Іванівно. Саме сюди ваш син приїздить майже щовечора. За цю квартиру він платить величезні суми, облаштовує її дорогими меблями і тут же старанно «займається спортом». Подивіться, форма на ньому справді мокра. Тільки тренування починається не в клубі.

— Олено, що ти верзеш? Замовкни й не говори дурниць перед мамою, — перебив Дмитро. Він намагався надати словам звичної твердості, однак голос тремтів, а фрази виходили збивчастими. Ще кілька хвилин тому чоловік намагався розборонити трьох жінок і вимагав від них відповіді. Тепер йому було потрібно лише одне: щоб я не встигла назвати причину, через яку всі опинилися в цій квартирі.

Руки чоловіка безпорадно піднялися, ніби ними можна було заслонити правду, яка вже стояла посеред розгромленої вітальні. Піт котився по обличчю, мокра форма прилипла до тіла, а погляд метався між матір’ю й Аліною. Дмитро звик відповідати кожній із нас окремо й добирати потрібну брехню. Одночасної розмови він не передбачив, тому зараз не міг вигадати навіть першого переконливого речення.

Я не дозволила йому обірвати розмову. Переступивши через уламки, я підійшла до Аліни. Вона все ще сиділа на підлозі в порваній бордовій шовковій сорочці, з розпатланим волоссям і слідами ударів на обличчі. Кілька хвилин тому дівчина впевнено оголошувала себе господинею, а тепер дивилася знизу вгору й не розуміла, чому незнайома жінка так упевнено говорить про цю адресу й вечірній розпорядок Дмитра.

— Здрастуй, Аліно, — промовила я. — Запах твоїх дешевих парфумів останні пів року залишався на сорочках мого чоловіка. Тепер я нарешті бачу ту, яка надсилала йому фотографії й чекала тут після його вечірніх відходів. Я говорила спокійно, не підвищуючи голосу. Ім’я, строк і згадка про листування подіяли сильніше за новий крик: Аліна перестала дивитися на Марію Іванівну й повернулася до Дмитра.

До цієї миті Аліна вважала його вільним багатим чоловіком, здатним купити для неї квартиру й приховувати лише ділові труднощі. Дмитро запевняв її, що житло стане її власністю, надсилав подарунки й з’являвся вечорами як людина, якій немає перед ким звітувати. Моя присутність руйнувала основу цієї історії. Законна дружина не мала знати ні про доставки, ні про фотографії, ні про час його візитів.

Я спитала, чи справді вона вважала квартиру своєю, а Дмитра — неодруженим заможним чоловіком, готовим подарувати їй це житло. Аліна не відповіла. Її погляд опустився на мокру спортивну форму, потім перемістився на пляшку з напоєм і знову повернувся до чоловіка. Усі ознаки його ретельно розіграного «тренування» були перед нею, тільки тепер цей спектакль було видно з іншого боку.

— Хто ви така? — нарешті спитала Аліна. Після бійки її голос тремтів, але в ньому вже чувся страх перед відповіддю. Вона майже відразу подивилася повз мене на Дмитра, чекаючи, що той втрутиться й пояснить мою присутність. У її погляді ще залишалася надія почути спростування всього, що я сказала про сорочки, листування й вечірні повернення.

Аліна чекала, що Дмитро розсміється, назве мої слова вигадкою й повторить обіцянку про вільне життя. Йому потрібно було лише одне коротке заперечення, але чоловік не вимовив нічого. Губи ворухнулися, погляд заметався між нами, а відповіді так і не з’явилося. Будь-яка нова версія могла б заспокоїти одну жінку й негайно викликати запитання в решти.

Мовчання Дмитра посилило розгубленість, але остаточна відповідь ще не прозвучала. Аліна й далі чекала, Марія Іванівна не розуміла, чому син не поставить незнайомку на місце, Світлана стежила за виразом його обличчя. Людина, яка кількома обіцянками керувала кожною окремо, вперше опинилася перед усіма відразу й більше не могла вибрати безпечного слухача…